неділя, 7 січня 2018 р.

#YakabooBingoWinter2018: Протистояння, Питання людяності, Флаш та ін.


268. Chris Van Allsburg 'The Polar Express'

3.7/5

"Полярний експрес" — це невеличка ілюстрована книжечка про хлопчика, який у Різдвяну ніч чує гудок локомотива. Він вибігає на вулицю, і його запрошують до середини. У потязі, який їде на Північний полюс, виявляється багато дітей у самих лиш піжамах. Їх пригощають шоколадом, доки вони знаходяться у дорозі. Наприкінці головному герою Санта дарує срібний дзвіночок зі своїх саней, звук якого його так чарував. Той дзвін дорослі не чують, хлопчик може поділитися враженнями тільки з молодшою сестрою. З часом, як вони самі дорослішають, сестра та всі його друзі перестають чути дзвіночок, але не хлопчик. Він продовжує вірити в диво.
Ось така мила різдвяна історія про віру в магію. Ілюстрації шикарні.

267. Чіп Кідд "Перше враження. Як відрізнити хороший дизайн від поганого"

4/5
Чесно кажучи, доки "Віват" не почали перекладати цю серію, я і не знала, що TED ще і книжки видають. Їхній формат дуже зручний: це покетбук на певну вузькоспрямовану тематику.


Чіп Кідд — відомий американський книжковий дизайнер. У "Першому враженні" він пропонує свій простий спосіб зрозуміти, який дизайн є хорошим, а який — поганим. Він демонструє своєрідну шкалу від повної ясності до цілковитої загадковості. І для кожного дизайну потрібен певний рівень за цією шкалою. Наприклад, важливе оголошення має бути максимально ясним, а певним речам все ж треба додати привабливості.
У другій частині книги Чіп Кідд показує, що його надихає і що є запорукою його успіху. У звичайних повсякденних речах він знаходить ідеї, які потім втілюються в обкладинках книжок. Прикольним здався приклад про популярні тортики, яких прикрашали солодкими морквинками, і як він поєднав їх разом із зображенням реальних овочів у книжці, присвяченій ожирінню.
А ще я зрозуміла, де ж раніше чула ім'я Чіпа Кідда. Саме він розробив дизайн до американських видань Харукі Муракамі. І це реально крутезні ідеї. У "Першому враженні" представлений один із прикладів — "Безбарвний Цкуру Тадзакі та роки його прощі". Це суперобкладинка з прорізами, і в реалі вона виглядає ще крутіше. Меседж нереально вражаючий. За основу він взяв цитату із самого роману про долоню, на якій всі друзі — це п'ять пальців. І Цкуру зображений самотнім великим пальцем.


А ось що за суперобкладинкою.


Якщо вас цікавить дизайн, то на прикладах, які дає Чіп Кідд, ви зможете трішки зазирнути за ширму його творення. Тут немає якоїсь теорії, це лише принцип, який стоїть в основі всього.

266. Вірджинія Вулф "Флаш"

4/5
Перше моє знайомство з Вірджинією Вулф — знаковою британською письменницею, критикинею, феміністкою. Хоча сама письменниця називає "Флаша" далеко не найкращим своїм твором і писала його радше для розрядки після творення "Хвиль", цей роман заслуговує на увагу.


Читання подібних авторів вимагає певної попередньої розвідки для звичайного читача. І хоча передмова Ірини Ніколайчук дає певне уявлення про мотиви і мету "Флаша", почитати кілька додаткових статей не завадить. Вірджинія  належала до мистецького об'єднання "Блумсбері", що являло собою нове покоління митців, які хотіли творити в інакшому руслі, ніж поважні вікторіанські літератори. Письменниця переосмислювала в своїх есе вікторіанські твори та особливо цікавалися постатями жінок-авторок, які за інших умов могли б набагато більше розкрити себе. Вона також прагнула застосовувати нові прийоми, як от потік свідомості.
Читаючи листування поетів Елізабет та Роберта Браунінгів, чия любовна історія не могла не привернути до себе увагу суспільства, вона помітила потішливі згадки про пса поетеси і не втрималася, щоб не написати про нього історію. У своєму стилі, звісно.
"Флаш: біографічний нарис" оповідає про життя благородного кокер-спаніеля з його ж точки зору від дитинства й до смерті. Його перша хазяйка віддає Флаша поетесі Елізабет Баретт, яка має настільки слабке здоров'я, що майже не виходить із кімнати. Пес, який звик цілими днями бігати зеленими полями, змушений скніти у замкнутому просторі, як і його хазяйка. Фактично Елізабет опиняється заручницею у власному домі. Через відчуття Флаша, який сумує за запахами і який стає вірним другом поетеси, Вірджинія Вулф показує відчайдушне становище жінки у Вікторіанську добу.
Цікаво також, як зображається переміна Флаша, адже він не простий собака, а один із найкращих, еліта. Йому належить спати на м'яких подушках і їсти найкращу їжу з пурпурової миски. Навіть у собак є соціальне розшарування — іронізує авторка.
Але одного дня починають приходити листи, які порушують сталий порядок. У житті хазяйки спаніеля з'являється Роберт Браунінг, "чоловік у жовтих рукавичках". Його ревнощі настільки живі, що навіть забуваєш про те, що це собака.
Флаш міняється разом із хазяйкою, змінюючи місця, потрапляючи в халепи, переживаючи власні труднощі. Роман можна читати і як гру з біографією поетеси, і як художню історію про її собаку. Покидаючи Лондон, вони пізнають красу Італії та Флоренції, скидаючи пуританські пута, які раніше сковували їх обох.
Ну, і не можу оминути увагою фішечку британців додавати в коментарях окремі історії. І про служницю, і про собаку Неро... Люблю ці штуки.

Українським виданням завдячуємо новому видавництву "O.K. Publishing". Команда серйозно підійшла до роботи (мені подобається ця тенденція в нових видавництва). Гарний дизайн без зайвого наляпування (Ігор Дунець же) та підбір гарнітур, кремова суперобкладинка, а на самій палітурці — тиснення з ілюстрацією. А ще на суперобкладинці є ім'я перекладача Наталії Семенів ) Форзац — ідеальний. Також класні зробили візитівочки — їх можна використовувати замість закладинок. 

264-265. Стівен Кінг "Протистояння. Том 1", "Протистояння. Том 2"

4.2/5

Для мене зима починається читанням не сніжними затишними казочками і не різдвяною магією. Зима — це той сезон, який треба розпочати із хорошого жахастику. Добре скидає стрес перед сесією) 
"Протистояння" — це грубезний роман про апокаліпсис, який стався через неполадки в таємній лабораторії, у результаті чого на волю вирвався мутований вірус супергрипу і викосив майже все населення. Ті, в кого виявився імунітет, розділилися на два табори за добро і за зло. У кожного з них був свій містичний поводир: у першому стара матінка Ебіґейл, яка бачила божі видіння, у другому темний чоловік Річард Флеґґ ("Пустелею тікав  чоловік у чорному — його переслідував стрілець").


У першому томі оповідається про виживання після епідемії головних героїв: вагітної Френ, глухонімого Ніка, Стю, якого тримали в лабораторії через його імунітет, недоумкуватого Тома, співака Ларрі та інших. З іншого боку: злочинець Ллойд та божевільний підривач Сміттєбак. Кожна сторона формує своє поселення і відчуває, що війна неминуча. У другому томі відбувається саме протистояння.
Півтори книжки я прочитала за пару днів. А далі сталося щось рідкісне: я не хотіла перегортати сторінку, бо боялася дізнатись розв'язку. У романі багато всілякої біблейсько-християнської маячні, яка все ж, на щастя, не переросла в щось догматичне. Бо коли помер *спойлер* і матінка Ебіґейл сказала їм рушати пішки самим до темного чоловіка, мені раптом перехотілося далі читати. Хотілося б сказати, що все скінчилося добре, але  ну... колесо закрутилося знову, чого і слід було очікувати.
Кінг, як завжди, підкупає своїми персонажами, які ваблять і переживання яких пропускаєш через себе:  будь то дуже хороший хлопець чи останній покидьок. Надзвичайно цікаво спостерігати за змодельованою ситуацією, в яку потрапляють ті, хто вижив — що вони будуть робити? Чи чинитимуть морально? Чи об'єднаються люди знову?  І якщо так, до чого це призведе?  
Загалом, "Протистояння" — штука хороша, якщо вас цікавить подорож, а не кінцева мета. Не прикіпіти душею до персонажів просто неможливо. Але вибачте, пане Кінгу, здається ця вся біблейскість попсувала мені враження,  хоч я і розумію, що це своєрідна метафора. І *спойлер* ви вбили Т_Т Не можна ж так.

263. Питання людяності (альманах)

4/5
Перший альманах "Зоряної фортеці"! Ура-ура!
Хто не знає, "Зоряна фортеця" — це українське фантастичне об'єднання, яке щороку проводить по кілька конкурсів фантастичного оповідання і мінатюри. Мені дуже соромно, що я пропустила цього... уже торішній мініатюрник, тому принаймні напишу відгук. Тим паче половина авторів є у друзях на Фейсбуці і кількох з них навіть знаю в обличчя. 


Всього в альманах входить 10 оповідань. Є і фентезі, і наукова-фантастика. Відкриває його оповідання Наталії Матолінець "Тричі Арі". Історія про двох братів, які відкривають для себе світ магії, хоча їх просять жити нормальним життям. І, як виявляється, за цим стоїть родинна таємниця. Як завжди у Наталі, історія легка і весела. До слова, в авторки скоро виходить роман "Гессі" у видавництві "Віват", не пропустіть!
"Вілла" Любов Базь поневолює жінок, неначе відьом, у підвалах домівок. Хлопцям, які годують одну з них, відкривається правда про справжню суть "відьми". І відкритий фінал — мініатюра більше не дозволить. Вийшов цікавий сюжет у ймовірному (після?)воєнному майбутньому. Авторка уже має виданий роман "Vivat, Academia!"
"Немертва" Дениса Драгоманова дуже нагадала мені про початок манґи "Обіцяна Небувалія" (Yakusoku no Neverland; якщо в когось є бажання перекладати українською, то віддам чисті скани 1-го розділу). Головна героїня намагається втекти з ферми для вирощування зомбацької їжі у вигляді дітей. Що розумніші вони, то кращі. Почитала б у ширшому форматі з розкритішим персонажем Сьомого.
"Чаклунське дитя" Олександри Усманової піднімає важливе питання дітей-сиріт, але сама історія пройшла повз мене.
"Демони" Максима Гаха — химерне оповідання, але я не зрозуміла його суті, якщо чесно.
"Карл, або Історія мрії трьох безробітних невдах" Василя Духновського бере початок на космічному кораблі з рештками людства, де кілька осіб вирішують відділитися і створити свій шатл (з повіями і блек-джеком) із чаєм замість кави. Окремо плюсик за чай )  Оповідання претендує на гумористичний жанр, але...
"Продавач усмішок" Рода Велича — оповідання, яке розгортається в Японії (охохо). Розповідає про звичайного ґайджіна-саларімена, який  втрачає хист продавати свою усмішку та "іноземність" і через це справи його йдуть в нікуди. Новомодні андроїди продають товар куди краще від нього. І от він хоче познайомитися з дівчиною, виходить на контакт, вони домовляються зустрітися... а вона виявляється "ідентично натуральному". Сюжет з надто людиноподібними андроїдами вже давно не оригінальний, у тій же Японії пік цього тренду прошумів деякий час після Клампівських "Чобітів". Але проблема досі актуальна. Тільки недавно я бачила масштабну рекламу купити собі робота в магазин, який буде заманювати покупців і створювати вау-ефект. Тому так, плюсик за актуальність.
"Мова Вавілону" Світлани Тараторіної, мабуть, одне з найзакрученіших оповідань у цьому альманасі. Спершу я довго не могла в'їхати, але в кінці картинка склалася. Для мене це найкраще оповідання зі збірки.
І закриває альманах "Велика метушня" Аліни Лібри. Такий собі розслабончик про експерименти над мишами.

Іще раз вітаю "Зоряну Фортецю" з альманахом. Склеєчка трошки жорсткувата, а от обкладинка непогана.

262. Джонатан Страуд "Бартімеус. Амулет Самарканда" (Бартімеус #1)

4.5/5
А в перекладі повирізали матюки!
...так мені сказали після презентації на Форумі.

Отже. Лондон. Магія. Юний кмітливий хлопець. "Гаррі Поттер?" — спитаєте ви. Пфф. Якщо й проводити асоціації, то це радше нагадує "Темного дворецького", бо Натаніель прикликав могутнього джина Бартімеуса і разом вони намагаються розплутати політичну інтригу та помститися одному поганцю.
Початок трилогії прекрасний. Про мене, то я люблю неоднозначних головних героїв. До сраки боротьбу зі всесвітнім злом. У нас тут цікавіше. Натаніель, учень-чародій, хоче помститися могутньому чаклуну Лавлайсу, який превселюдно принизив його, і викрадає в нього дуже потужний амулет. От тільки він ще не знає, що цей амулет був здобутий за допомогою вбивства і мав стати частиною великої інтриги. Натаніель — хлопець зарозумілий і дещо самовпевнений, хоч і обдарований. Він насмілюється погрожувати Бартімеусу, який планував прикінчити шмаркача, який його прикликав, але змушений тимчасово піддатися на його умови. Джин повсякчас супроводжує їхні пригоди саркастичними коментарями і не дає засумувати. Та й взагалі, він там більше головний персонаж, аніж Натаніель )

"Свобода — це примара.  За неї завжди треба платити".

Атмосфера книжки темна, дуже схожа на Пуллманівську. Якщо говорити про світ, то з поттеріаною подібностей ви не знайдете (окрім ілюстрації на українській обкладинці). Це ніби дещо перекручена а ля вікторіанська Англія, тільки тут маги належать до вищого стану. Мені видалося досить кумедним, як Натаніель називав Бартімеуса "демоном" і, здавалося, наче ось-ось почне окропляти його святою водою. При тому, що він чаклун. Лол.
Шанувальникам оригінальних Сьоби та Сіеля сподобається. Гарантую!


четвер, 4 січня 2018 р.

261. Ніл Ґейман "Небудь-де"

4.5/5
Буду коротко: це найпрекрасніша книжка про бомжів, яку я тільки читала! Про чувака, який одного дня став непомітним і поринув у підземний брудний світ Лондона. Атмосферно і з чорним гумором. Ніл Ґейман у всій красі.

"У тебе добре серце, — сказала вона йому. — Іноді цього досить, щоб убезпечити себе, куди б ти не подався. — Тоді вона похитала головою. — Але здебільшого — ні".


260. Ігор Сілівра "Архіпелаг"

4/5
Ніщо не тішить більше, коли бачиш, що автор з кожною книжкою росте. "Архіпелаг" — вже третя частина циклу Ігоря Сіліври про дивні зсуви розвитку технологій та альтернативні світи, в які можна потрапити через портали. Цього разу дія відбувається в колонії, яку заселили Предки. Поселенці живуть завдяки технологіям, які встигли перевезти, перш ніж портал у їхній світ не зачинився повністю і не закрився. Місцевість представляє собою скупчення островів, на найбільшому з яких розташувався Центрополіс — величезне індустріальне місто, де зосереджені вся влада і виробництво. Так, у мене теж спершу виникла асоціація з Суперменом) Очолює місто таке собі об'єднання мафіозних сімей — Синдикат. Вони ділять між собою ринок і вплив. Але наближається неминуча криза, коли потужностей технологій предків більше не вистачатиме, бо людей і потреб все більшає, а відтворити машини науковці не здатні і до нових ідей ставляться зверхньо.

Останнім часом Іванна звикла, що може керувати, не заглиблюючись у проблему.
— Зробімо так: ви ж спеціаліст, ви з цим упораєтесь. Ви можете виготовити партію каталізатора?
— Можу.
— Що заважає зробити дві партії? Три? Ви ж спеціаліст.
(Дивись "Експерт")


 У таких обставинах розгортається боротьба за владу: один із директорів, старший Станкович помирає, його старший син знаходиться в тяжкому стані, а молодший — вже рік як зник безвісти в експедиції. Тож на сцену виходить Іванна — дружина останнього — і бере очільництво в свої руки. Маю сказати, що її образ мені, як мінімум, сподобався. До жіночих персонажів Брендона Сандерсона ще далеко, та це це вже помітний прогрес розміром зі слона. Як героїня вона самодостатня, знає, чого хоче, і долає перешкоди для здійснення своїх цілей. Автор з самого початку дає натяк на те, що людина вона непроста, і в кінці спостерігаєш її приголомшливе перетворення.
Паралельно розвиваються кілька ліній: сміливого льотчика Віталя та кмітливого хлопчика Сашо + науковця "Дока" Левчева та його дочки Сніжани (котра не петрає, що їй потрібно від життя, і в результаті скінчила тим, що вийшла заміж — kore o yamete kudasai). Цей науковець робить відкриття, яке може перевернути весь Центрополіс і Синдикат з ніг на голову. Let's the teslapunk begin ~~
На відміну від попередніх частин, "Архіпелаг" видався більше пригодницькою книжкою, тут було менше наукових фішечок. Пересування між островами відбувається за допомогою ото таких літаків, що можуть сідати на воду, як на обкладинці, одним із яких керує Віталь. Тож будуть погоні, перестрілки, зради, інтриги — все, як замовляли. Результат, який струм переміг: постійний чи змінний — раджу дізнатися самим.