понеділок, 27 листопада 2017 р.

250. Oathbringer by Brandon Sanderson

5.5/5
Я знаю, що ще не дописала відгуки на попередні книги, але я щойно дочитала третю свіженьку частину "Архіву Штормсвітла" — і не можу втриматися, щоб про неї не поговорити!!!
"Oathbringer" просто величезний і настільки ж бомбезний! На рідері ~1700 сторінок, а фізичних — 1200. Це навіть більше за "Джоната Стрейнджа" Сюзанни Кларк. Але я все одно не хотіла, щоб книжка закінчувалася. Бо тепер знову чекати Т_Т
На цьому фанатам, які — о, наївні! — хочуть дочекатися перекладу, пропоную тут зупинитися, бо я буду безбожно спойлерити.

Третя частина здебільшого присвячена Далінару. Його минулому і його теперішньому. Нарешті розкривається таємниця, що сталося з його дружиною. Це було досить жорстко, я маю сказати. Спершу було не дуже зрозуміло, як це вписується в основний конфлікт, але потім — бам! — усі рушниці вистрілили. Якщо так подумати, то "Oathbringer" — це книжка про прийняття себе, про єдність трьох світів в усіх сенсах.
Що мені дуже подобається в цьому циклі, що колишні частини не губляться з просуванням сюжету, а продовжують свої лінії далі. Включно із, здавалося б, невеликими деталями, як фабріал-годинник чи "Шлях королів". Коли б не зринала ця книжка, вона чомусь нагадує мені про Таґомі із "Людини у високому замку". Але Далінар — далеко не прибічник життя без убивств, хоч він і намагається з цим відчайдушно боротися.
Далінар за цю частину стільки всього переживає, що я навіть вагаюся назвати ті моменти, які мене найбільше вразили. Напевно, це його намагання грати в політику без меча. І те, як він спалив ціле місто, в якому була його дружина. І його рішення одружитися з Навані. І сцени з синами, коли він запив. Його історію просто неможливо не пропускати через себе.
А в кінці він навчився читати. Полюбила його знову.
/* тут я кричу, що ця книжка просто геніальна, шикарна і суперова, тому що вона надзвичайно класна, і як я плакала, коли зрозуміла, що вже прочитала половину */ 
Але все ж мої улюблені персонажі — це Шаллан і Каладін. Останнього, на жаль, не так багато було, хоча сцена в Кхолінарі, коли він постав між вибором, із ким боротися, для мене виявилася однією з найтемніших у цій книзі. Шаллан же, як і Далінар, боролася з прийняттям себе. Це було досить непросто для неї і ледь не скінчилося розтроєнням особистості. Але вона молодчина. (як завжди, зачудовуюся тому, як автору-чоловіку вдається писати настільки живих жіночих персонажів, яких просто любиш за їхні особистості)
Але мені хотілося б поговорити також про любовно-дружній трикутник, який, як виявилося, і не був трикутником. Адолін, звісно, класний, не зрозумійте мене неправильно, але... ну ащщщ. Мені більше імпонувала хімія між Каладіном і Шаллан. Яка розхімічилася. Хоча мені подобається той спосіб, у який автор це зробив після стількох натяків. Це було розумно.
Більше того, я хочу сказати величезне дякую за те, що він виніс сюди тему митця. Це коли тебе тягне до людини, коли ти хочеш її торкнутися, зберегти у пам'яті, замалювати — і то настільки сильно, що легко можна сплутати з романтичною симпатією. Однак Шаллан вдається розрізнити, що їй насправді потрібно.
/* але фанфікерів це все одно не зупинить ;) */
Тому я готуюся до ще міцніших дружніх стосунків між Адоліном і Каладіном. Це буде захопливо.
Що найбільше мене приголомшило у цій книзі, то це те, що саме люди були завойовниками, а не паршмени. Це ж на 180 градусів міняє напрямок. Постає надзвичайно складна моральна дилема. Автор уже розкидав зерна до її розвитку: Каладін, що познайомився з алеткарськими паршменами, Венлі, яка стане сяючим лицарем і вже сконтактувала з Далінаром, Моаш, котрий об'єднався з войдбрінерами. Не знаю, як і куди автор це розкручуватиме, але це буде захопливо!
Ще я хочу згадати про другорядних персонажів: Джасну, Ренаріна і Шета. Я раділа, як навіжена, коли Джасна знову з'явилася. З Ренаріном було несподівано, а з Шетом — тим паче! Я ще раз переконуюся, що не помилилася, коли обрала Oathbringer за найкраще фентезі 2017 Goodreads Choice Awards, навіть не почавши читати.
Ну правда. Світ настільки повнокровний, що його неможливо не любити. А ці вставочки на початку розділів! Різноманіття технологій! Географії! Історії!
Все, я більше не можу виливати логічно своє захоплення. Просто знайте, що третя частина "Архіву штормсвітла" була шикарною. І не вірте тому, хто скаже, що це не так.



“Ten spears go to battle,” he whispered, “and nine shatter. Did that war forge the one that remained? No, Amaram. All the war did was identify the spear that would not break.”

“Fortunately, I am an artist, and not a teacher.”
“People learn things from art.”
“Blasphemy! Art is not art if it has a function.”

“Why am I talking to you of all people?”
“Shallan!” he said, aghast. “If you were talking to someone else, they wouldn’t be me.”
“I happen to know plenty of people who aren’t you, Wit. I even like some of them.”
“Be careful. People who aren’t me are prone to spontaneous bouts of sincerity.”
“Which is bad?”
“Of course! ‘Sincerity’ is a word people use to justify their chronic dullness.”
“Well, I like sincere people,” Shallan said, raising her cup. “It’s delightful how surprised they look when you push them down the stairs.”
“Now, that’s unkind. You shouldn’t push people down the stairs for being sincere. You push people down the stairs for being stupid.”
“What if they’re sincere and stupid?”
“Then you run.”

In my painful experience, the truth may be simple, but it is rarely easy.

As long as you keep trying, there’s a chance. When you give up? That’s when the dream dies.

“I love tradition,” Dalinar said to Kadash. “I’ve fought for tradition. I make my men follow the codes. I uphold Vorin virtues. But merely being tradition does not make something worthy, Kadash. We can’t just assume that because something is old it is right.”

Power was an illusion of perception, as Jasnah had said. The first step to being in control was to see yourself as capable of being in control.

There are no foolish oaths. All are the mark of men and true spren over beasts and subspren. The mark of intelligence, free will, and choice.

“The monarchs are delaying a response, but I suspect that soon they’ll realize they have to listen to us.”
“I think you underestimate the stubbornness a crown can press into a man or woman’s mind, Navani.”

You’re thinking of me, the Stormfather sent. I can feel it.
“I’m thinking of how you treat ships,” Dalinar whispered, his physical voice lost to the winds—yet his meaning carried, unhampered, to the Stormfather.
Men should not be upon the waters during a storm, he replied. Men are not of the waves.
“And the sky? Are men of the sky?”
Some are. He said this grudgingly.

неділя, 26 листопада 2017 р.

249. Ерін Гантер "Темні часи" (Коти-вояки #6)

4.4/5
Рідкісний випадок, коли цикл закінчується епічно.
Перші розділи вразили мене насиченими подробицями з традицій кланів. Раніше показувалися здебільшого різні посвяти: в новака та у вояка. Цього ж разу письменниці описують поховальний обряд. І не звичайного вояка, а самої провідниці. Цікаво спостерігати за емоціями Вогнезора, на якого раптово звалився тягар всього керівництва. Він як ніхто інший приголомшений втратою Синьозірки, але змушений залишатися зібраним і спокійним. В кінці розділу є навіть нотка ліричності: природа ніби відображає настрій нового очільника Громового клану. Посвята у провідники також була цікавою, пролилося трохи світла на те, що являє собою Зоряний клан.

Досить несподіваний, але логічний кінець зустрів Тигрозір (не спойлерю). У цьому навіть є певна мораль. До слова, рада, що діти Тигрозора нарешті остаточно визначилися з місцем для себе, і Ожинолапу більше довірятимуть. Так-так, він один із тих персонажів, про думки якого я хотіла б знати більше)
Фінальна битва з Кривавим кланом була дійсно епічною. І сам процес, який до неї вів, показує непростий вибір для очільників кланів: скоритися більшій силі чи вистояти. Також присутня нотка фанатичності, коли дотримання певної ідеології призводить до того, що ти завдаєш болю тим, кого мав би захищати.
На цьому арка вичерпує себе, і я навіть не знаю, що чекати від наступних. Адже всього книжок більше сорока. Але в цьому і привабливість великих фентезійних світів, коли автор може перемикатися на різних персонажів, різні локації, навіть різні часові лінії, при цьому читач може спокійно почати не з першого циклу. "Коти-вояки" стали для мене своєрідним CLAMP-ом: я люблю їхні історії, хоч і не трясуся над виходом кожного розділу. Це той світ, в який комфортно час від часу повертатися, щоб дізнатися, що сталося нового, куди автори поведуть цього разу. Тому ще раз велика дяка видавництву "АССА" за те, що вони взялися за цю велетенську роботу і стабільно видають нові частини. Це, безперечно, буде оцінено українськими читачами.

неділя, 8 жовтня 2017 р.

247-248. Керстін Ґір "Рубінова книга", "Сапфірова книга"

4/5

Продовжуючи тему романтичного жанру. Я дивилася колись екранізацію цієї книжки і пам'ятаю, що вона мені не надто сподобалася. Тому до українського видання я поставилася досить скептично, але всі так радили, що я просто здалася.
"Таймлесс" — це серія про дівчину Ґвендолін, у крові якої є ген переміщення у часі. Древня організація Вартових хоче зібрати кров усіх обраних, щоб відкрилася певна таємниця, яка вирішить ну просто всі людські проблеми. Граф Сен-Жермен, засновник ордену та головний ідеолог, — не такий вже й добрий дядечко, як із самого початку натякає на це авторка. Ґвен як новоприбула і вихована поза "системою" може поглянути на ситуацію збоку та надати об'єктивну оцінку. Вона остання з кола — Рубін — і з нею пов'язане похмуре пророцтво (о, я сумувала за цим трендом на пророцтва, зараз одні повстання).
Але не забуваймо, що це перш за все підлітковий цикл. Ґідеон, який стає партнером Ґвен у її мандрівках в часі, — вродливий, розумний, дещо самовпевнений і з мінливим настроєм... одним словом, справжній персонаж типової шьоджьо-манґи* . В якого героїня одразу закохується. І він — у неї. Єдине, що мене в цьому всьому тішить, що Ґвен принаймні не навішує на це ярлик "кохання на все життя" і розуміє (початкові) причини своєї реакції. Власне, любовна лінія цілком адекватна, якщо не брати до уваги кількох рожевих розмусолювань у другій частині.

Сюжет простий, з інтригою, оповідь ведеться динамічно, читати далі, безперечно, хочеться. Історія ненав'язлива, підходить замість зомбоящика на суботній вечір. Чи я задоволена нею? Так. Чи чекаю я на фінал? Ще б пак.
Про українське видання. Досить непогане оформлення всередині, створює атмосферу. Обкладинка, як на мій мінімалістичний смак, запістрява, але приваблива. По перекладу страшного зла не помітила, окрім моїх улюблених японців у другій книзі. Я ще можу зрозуміти Тахуро Яшамото, але Гарукі Муракамі — це повна хрінь. Хто б туди літеру "г" не вписав, але таке враження, що ця людина ніколи не чула про Муракамі, на секундочку, найвідомішого принаймні в Європі сучасного японського письменника. Шановні перекладачі, коре о ямете кудасай.


.

* Якщо так задуматися, то сюжет, де двієчниця закохується в "аля принца" і виявляється чимось особливою, теж досить типовий. Дака... матте! "Піхотинка" — це хоча б смішно. Тут варто ще згадати "Itazura na kiss". Хоча ні. Ґвен все-таки адекватніша. Просто... лінива?

середа, 20 вересня 2017 р.

Форум видавців: Нефантастичний звіт

Цього року таки вирвалася на Форум видавців на вихідні.
Хоча і не без "пригод". Якраз під фестиваль захворіла, цілу ніч мучив нежить, тому спала я в потязі максимум півтори години. Так, у Львів я приїхала справжнім зомбі — хоча теж непоганий фентезійний початок.


Побувала на дуже цікавій лекції філолога Віктора Разживіна про історичний роман. Виявляється, цей жанр має не менше проблем класифікації, аніж фантастика) Дізналася несподіваний для мене факт про Дюму, що в його романах кожен опис має підтвердження в історичних документах. І, звісно ж, познайомилася вживу з Іриною Даневською, авторкою "Богуслава Радзивіла". Дякую за автограф і спільне фото, вже не терпиться прочитати продовження! Сакович дай ічібан.

Далі в мене є фоточка "Нейроманта" — ось як він виглядає вживу, скоро й до мене приїде.


 На презентації "Котів-вояків" було стільки людей-дітей, що важко було проштовхнутися хоч кудись. Ось вона, популярність! На жаль, забігалася, забула забрати свій примірник. Але нічо, мені поки є, що почитати. (Про фантастичні заходи та книжки загалом буде окремо).


Звісно ж, сфотографувалася із Тарасом Березою. Дуже-дуже чекала на цей словник, я після Fune wo Amu ще більше почала захоплюватися людьми, які беруться за таку непросту справу. "Мовою бестселерів" — це велика подія, як на мене, тому що класичні визначення і приклади — то добре, але й про сучасне вживання теж хочеться знати.




Відхопила останній(!) примірник "Пиши сильно" від Літосвіти. Чудовий воркбук, із гарними порадами від сучасних українських письменників і практичними вправами — наша відповідь Creative writing. Потішив приклад до порівняння: "Я терпіти не можу оперу, як Кокотюха — Джойса". Усім причетним до цього проекту — велика дяка. (Вікторії Токарєвій дякую за фотосет).


Було приємно побувати на неофіційній здибанці "Зоряній фортеці", поділитися враженнями від конкурсу, перекладів, кіно і такого іншого.

 Хай живуть майстер-класи! Хоча це я вперше за кілька років пропустила літній мініатюрник, але почитати без поспіху інших авторів — досить непогано, я вам скажу. Пссс, люди, приходьте на LiTerraCon 2017, там буде ще цікавіше.


Приємно здивував веганський фаст-фуд у самому центрі. Фруктовий чай і лимонад (ну, і хот-дог під них) — ням-ням-ням. Аню Ваколюк, дякую, що показала)


А наостанок ми з Вікою подибали на Личаківське кладовище (checked). Побачили по дорозі багато гарних гарнезностей, а на самому кладовищі, мені здається, можна цілий день ходити, отримувати естетичну насолоду, читати імена померлих та висувати здогадки, якими ж людьми вони були.


Потім вперіщила злива — і всі старання вичухатися пішли коту під хвіст. Рюкзак он досі сохне. Добре, що була з собою пара запасних шкарпеток. Отож, сиджу вдома, попиваю чайочок і чекаю на коробку книжок, які вирушили зі Львова окремо від мене УкрПоштою. А скоро і Форум перекладачів, гм...

неділя, 10 вересня 2017 р.

246. Світлана Горбань, Наталя Лапіна "Якщо полюбиш прокляття"

3.5/5
Я таки прочитала. Романтичне фентезі. Двічі. Я монстр.
Насправді непогано, хоча в кінці шизофренічне обживання в нових тілах мені видалося абсолютно зайвим. Із Талкою вийшло класно. Детальніше в моїй рецензії для "Світу фентезі".

P.S. На мою не цікаву ні кому думку, усі ці сюжети з коханням із першого погляду треба замінити на ненависть із першого погляду. Отоді читати романтичну лінію цікаво) 

245. Робін Слоун "Цілодобова книгарня містера Пенумбри"

3.9/5


Клей Дженнон, веб-дизайнер і трошки кодер, відчайдушно намагався знайти собі роботу, коли натрапив на оголошення про посаду нічного працівника у маленькій книгарні. А власне, чом би й ні? Містер Пенумбра, власник магазину, має лиш дві вимоги — любити книжки й записувати інформацію про кожного відвідувача у журнал.
Книгарня маленька, висока й непопулярна, тож роботи обмаль. Але є і постійні відвідувачі, які беруть книжки з особливого відділу, в які Клею зазирати заборонено, та звісно ж, заборони ще нікого не спиняли. На сторінках чоловік виявляє дивні шифри, і всі ці відвідувачі з Пенумброю на чолі починають скидатися на якусь секту чи підозріле товариство. Яку таємницю приховує Пенумбра і що за організація за ним стоїть?

Хочу одразу попередити, що роман не є черговим шедевром чи мастрідом зарубіжної прози. Ба більше, гадаю, велика категорія людей не зможе уповні проасоціювати себе з головним героєм. But I'm a lucky person enough when it comes to the books. Чому? Бо в тексті змальовується не просто любов до книжок, а до книжок фантастичних, пригодницьких. Зокрема, один із членів цього таємничого братства виявляється автором популярної фентезійної серії, яка так подобається Клею. Також можна зустріти жартики на кшталт:
— У твого боса будуть проблеми.Чого це? Бо він торгує фантастикою? За що цей тип так ненавидить Дуґласа Адамса?
А по-друге, це книжка про айтішників. Тож якщо ви ніколи не чули про Ruby (або навпаки — зневажаєте її) і навіть не підозрюєте, як працює простісінький сайт, забудьте, добру частину описів ви не втямите. Це вам не "Бот" Кідрука, де сторінку вам кинули сторінку коду, щоб потішити око, і розжували фрактали. Це прочитанню, звісно, надто не завадить, але є якась особлива родзинка в парадигмах і методах, які обговорюють персонажі. Робін Слоун подає їх як належне, дає деталей рівно стільки, скільки потрібно для просування сюжету.
"Айтішність" проростає навіть у описи і створює досить милу картинку.
А ще тут дуже багато Ґуґлу. Якщо Том Голт любить постійно згадувати про Майкрософт, то Робін Слоу вводить цю корпорацію зі всевладним Великим ящиком, щоб протиставити її ручним методам обробки інформації. Хоча, як це і має бути, мережі комп'ютерів не вдається розпізнати шифр, котрий і не був власне великою загадкою.


Як ви розумієте, історія не могла мені не сподобатися. Тут є все: любов до книжок, таємничі товариства і шифри, програмування та чудернацькі друзі головного героя з дивакуватими хобі, навіть розмови про шрифти і книгодрукування. І все це на дорослого читача. Прекрасне розважальне чтиво. На жаль, не можу сказати, що тут є щось більше, крім того, сам текст не такий вже й досконалий. Часто оповідь затягується, перескакує з одного на інше, і ти не розумієш, куди взагалі прямуєш.  Стосунки Клея з Кет здавалися мені притягнутими, проте речі, які вилітали з її рота, мене часто тішили (і це в романі автора-чоловіка, де жіночий персонаж виконує другорядну роль).

Загалом, книжка хороша. Задоволення я від неї отримала велике. Як і від обкладинки ~~

субота, 9 вересня 2017 р.

Форум видавців 2017. Додатковий вішлист

Кілька додаткових мастхевів.

1. Кенко-хоші "Нотатки знічев'я" (Либідь)
Середньовічна класична японська література. Проза. Суґееее~~
2. Ігор Сілівра "Архіпелаг" (Темпора)
Альтернативка у світі "Цепеліна до Києва" триває. Третя частина.
3. Детективи Чейза (Навчальна книга - Богдан)
Ммм, улюблені детективчики моїх батьків. Вони в нас є російською, але ж то неприкольно.
4. Петро Яценко "Нечуй. Немов. Небач" (Піраміда)
Письменник + епоха парових машин — просто в кокоро!

середа, 30 серпня 2017 р.

244. Джин Вебстер "Довгоногий Дядечко"

5.5/5
Це якась всесвітня змова — знову немає сиквелу. Хоча спішу Вас здивувати, перш ніж кричати зраду: це перший український переклад у 21 столітті культового "Довгоногого Дядечка"! І досить непоганий, маю я сказати. Перекладачка — Ірина Бондаренко, "Маленькі жінки" — теж її рук справа. Раніше "Довгоногого Дядечка" перекладали аж у далекому 1930 році, його перевидали минулого року у видавництві "Знання".



У повісті йдеться про сироту Джуді, яку таємничий опікун відправляє до коледжу, щоб вона стала письменницею. Єдина його вимога — аби вона щомісяця писала йому листи, але він, звісно, не буде на них відповідати і не скаже свого справжнього імені. Дівчині вдалося лиш краєм ока побачити його високий силует, звідки і взялося прізвисько Довгоногий дядечко.
Книжка і складається з листів, які Джуді пише своєму покровителю. У них вона розповідає про навчання в коледжі, про друзів, про творчі плани, свої філософські роздуми та багато іншого. Але листи завжди дотепні та життєлюбні — я була в повному захваті, читаючи їх!

"Ви знаєте, Дядечку, на мою думку, найголовніша якість для будь-якої людини — мати уяву. Це дає їй змогу поставити себе на місце інших. Уява робить людей добрими, співчутливими та розуміючими".

Джин Вебстер креативно підійшла до побудови структури: частіше можна бачити щоденникову форму, але один епістолярій — це досить незвично. Разом із тим це дає свободу змінювати стилі листів, як тільки заманеться, вписувати в них те, що захочеться. Ба більше, в них навіть малюнки є! Авторка мала талант до шаржів, бо ілюстрації такі ж веселі, як і тексти.




Слідкуючи за таким однобічним листуванням, можна бачити, як розвивається характер головної героїні. Зі знайди, що ніколи не виходила за межі сирітського притулку, Джуді перетворюється на начитану й освічену молоду жінку — і то з доволі нестандартними та феміністичними поглядами. А ці її викиди у бік церковних служб — fabulous! Даруйте, але після "Маленьких жінок" ці невеличкі шпильки тішать око стриманого атеїста. Приємно бачити, що дівчина прагне жити своїми силами, намагається відплатити за витрачені на неї гроші та навіть суперечить своєму опікуну, якщо чогось сильно хоче.

"Саллі висувається на посаду старости класу, і, якщо прикмети не підводять, її таки оберуть. Така атмосфера інтриг — ви б подивилися, які ми всі тут політикани! І скажу вам, Дядечку, коли ми, жінки, отримаємо свої права, вам, чоловікам, слід буде остерігатися, щоб зберегти свої".

До слова, про самого "майстра Джерві". Хоча через однобічні листи прописати стороннього персонажа видається завданням непростим, але авторці це вдається. Ми дізнаємося, що він зацікавився Джуді через її шкільне оповідання, а потім поступово завдяки листам його ще більше стало тягнути до неї, аж він зважився з нею зустрітися. Хоча дівчина спершу не здогадується про його особистість, та між ними починає розвиватися романтичне почуття. Особливо смішно читати, як цей дядечко Пендлтон ревнує до іншого хлопця. Любовна лінія у цій історії ненав'язлива і дає змогу читачу самому вловлювати натяки.

Оформлення, до речі, як і з "Маленькими жінками" мене потішило. Для обкладинки використано кадри зі старого чорно-білого фільму, тоді ще так цікаво акторам підводили очі. Серія "Світовид", як на те пішло, виглядає незле, проте принт на форзаці я прибрала б.

"В кінцевому рахунку цінуються не так великі радості, як задоволення від геть незначних. Я відкрила власний рецепт щастя, Дядечку, і це — жити сьогоденням. Не постійно шкодувати про минуле чи жити в очікуванні майбутнього, а отримувати якомога більше від даної миті".

А наостанок — бонус. Вулична мода часів Прекрасної Епохи на світлинах Едварда Лінлі Самборна. Капелюшки~~~

243. Роджер Желязни "Двори Хаосу" (Хроніки Амбера #5)

4/5
Остання частина першого підциклу нагадала мені про кінець "Гаррі Поттера". Там теж герої вешталися бозна-де і були заглиблені в свої роздуми, після чого нарешті зібралися з силами і прикінчили той нещасний основний конфлікт. Менше з тим.


Рефлексії Корвіна цього разу справді набувають небачених масштабів, але читати їх досить цікаво, якщо ви не квапитеся поринути в динаміку і дізнатися нарешті фінал. П'ята частина створена для тих, хто любить Желязни за алюзії — і тут ви знайдете їх чимало, подекуди навіть подвійні. "Мандри Гуллівера", Артуріанський цикл та "La Belle Dame sans Merci" Джона Кітса, "Кармен" і "Лоліта", скандинавська міфологія з деревом Іґґдрасіль та вороном Одіна, а також не забуваймо про поезію та французькі пейзажі! Найбільше мені сподобалися філософські бесіди із Гуґо — які скінчилися досить неприємно для останнього.
Побачили ми і Мерліна — сина Корвіна та героя наступного п'ятикнижжя. Поки його характер розкритий мало, але це має виправитися в подальших романах.
Особу нового короля мені вже проспойлерили в картинках, але це був вдалий хід, на мою думку. А Корвін нарешті зможе помандрувати світом і знайти себе — гідний кінець для протагоніста, хоча, можливо, й не той, на який очікує читач.


Що ж, чекаю на "Козирі долі" та нових персонажів. Як завжди, дякую видавництву "Богдан" за хорошу роботу із текстом, чудові примітки, так тримати!

P.S. Одна зі статей про алюзії тут.

середа, 23 серпня 2017 р.

Форум Видавців. Перший вішлист

І тут почалося. Вибачте, буду коротко, без обкладинок.

Почну з історичного.

1) Ірина Даневська "Генерал Короля Богуслав Радзивіл" (Темпора)
Продовження "Німецького принца". Хто чекав? Я чекала!!!
2) Тимур і Олена Литовченки. Принц України (Фоліо)
Нон-фікшн про сина Павла Скоропадського — Данила. На майбутнє, коли дочитаю листи самого гетьмана.
3) Наталка Сняданко "Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма" (ВСЛ)
Неочікувано для самої себе. На це є ряд причин: 1. Багато чула про авторку, але ніколи не читала. 2. О, ця приваблива обкладинка! 3. Альтернативна історія? Беру.
4) Волтер Айзексон "Леонардо да Вінчі" (Наш Формат)
(перепрошую, це не до Форуму видавців) Біографія цієї видатної людини — мастрід. Мені дуже сподобалося читати про братів Райтів і Генрі Форда.

Наступний пункт — література для райтерів і не тільки.

5)"Пиши сильно" (Pabulum)
Creative writing по-українськи. Я навіть трохи брала участь у їхньому літньому флешмобі від Літосвіти.
6) Стівен Кінг "Про письменство"
Це справді треба коментувати?
7) Тарас Береза "Мовою бестселерів. Сучасний словник живої мови" (Апріорі)
Страшенно чекала на цей словник. До нього увійдуть сталі вирази, які були виписані із сучасних українських перекладів.
8) Чіп Кідд "Перше враження. Як відрізнити хороший дизайн від поганого" (Віват)
TED + дизайн = беру

Комікси. Поки їх виходить лише два, але вони бомбезні:
9) "Бетмен. Цить" (Рідна мова)
Бетмеееен!
10) Олександр Корешков "Серед овець. Випуск 2" (Вовкулака)
Продовження. Якщо хто ще не читав, абсолютно і точно рекомендую.

Дитячо-підлітково-молодіжна фантастика:
11) Ерін Гантер "Коти-вояки. Темні часи" (АССА)
Заключна частина першого підциклу Вояків. Уже боюся.
12) Марцін Щигельський "За синіми дверима" (Урбіно)
Польська дитяча фентезюха.
13) Джонатан Страуд "Бартімеус: Амулет Самарканда" (Абагаламага)
Перша частина трилогії. Про джинів і все таке. Колись у "Світі Фентезі" була рецензія, мені аж прочитати захотілося.
14) Вікторія Авеярд "Багряна королева" (Наш Формат)
Розкручений янґ-едалт. Ще одна молодіжна письменниця з'являється на нашому ринку.

"Доросла" фантастика
15) Террі Пратчетт "Правда" (ВСЛ)
Подія десятиліття — Пратчетт українською! Перша частина не дуже мене цікавить, бо я читала її вже двічі, а от "Правда" має бути на рівні "Поштанутого". Перекладач за професією журналіст, тож він знає, про що йдеться. Якщо комусь цікаво, я писала про це у блоці про Пратчетта у репортажі з Комік Кону.
16) Марґарет Етвуд "Оповідь служниці" (КСД)
Антиутопія самої Марґарет Етвуд. Обережно, багато фемінізму.
17) Вільям Ґібсон "Нейромант" (Видавництво)
Ціна, звісно, відлякує. Досі вагаюся, але це ж класика кіберпанку!
18) Стівен Кінг "Серця в Атлантиді" (КСД)
Та що тут пояснювати? Стівен Кінг.

Що не увійшло у попередні категорії.
19) Вірджинія Вулф "Флаш" (O.K. Publishing)
Хочу познайомитися з Вірджинією Вулф і заодно здобути книгу для пункту челенджу "Книга, на обкладинці якої собака". 
20) Андрій Харук "Бойові літаки ХХІ століття" (КСД)
Я тут уже почала роздумувати над тим, щоб складати модельки...
21) Жан-Мішель Ґенассія "Клуб невиправних оптимістів" (Віват)
Автор — француз, і опис веселий. А що ще треба?