428. Ґюдрун Скреттінґ "Три чоловіки для Вільми"

 Почну з нескромного запитання: то хто ж з чотирьох чоловіків роману зайвий? Пастор? Хлопчик? Чи батько (бо він мертвий)?

"Три чоловіки для Вільми" — це приємна різдвяна історія про вчительку музики Вільму, яку одного дня ошелешують новиною, що її батько помер в літаку. От тільки вона ніколи не знала свого батька, навіть його імені. По ньому лишається тільки стос листів, які він просить її читати по одному на день, наче адвент-календар до Різдва. 

Його ж смерть приводить до неї на поріг двох чоловіків: священника Івара з теплими руками, який нещодавно втратив віру у Бога, і приязного судмедексперта Роберта з синдромом Туретта, в якого з рота вічно вириваються лайливі слова.

Але сама Вільма, мабуть, дивніша за них. Вона рано втратила матір, а опісля й тітку, яка її виховала, а тому сильно переймалася тим, що може призвести до смерті (навіть кляті банани). Їй важко соціалізуватися, а її метод викладання колеги характеризують як механічний. В якийсь момент вона вирішує, що зовсім непогано закохатися в священника.

Додайте сюди ще хлопчика Амді, з яким вона займається, але який абсолютний музичний геній — і отримаєте повний перелік активних персонажів.

Чи це любовний роман, як можна було б хибно припустити? Я би сказала, що ні. Це сучасна проза, оповідь про внутрішні конфлікти людей, пошук сенсів та емоційної відкритості, смерть і дружбу, а яскрава любовна лінія чекає радше в листах батька Вільми. Ґюдрун Скреттінґ сама професійна піаністка, тому тут також багато класичної музики (на Спотіфаї є плейлист).

А ще тут чимало гумору того роду, коли персонажі постійно потрапляють в недоладні ситуації. Деякі жарти навіть чорненькі.

Все ж сучасну прозу такого штибу я краще перетравлюю у форматі фільмів, і частково через це мені було важко залучитися в переживання самої Вільми, а з усіх персонажів Роберт виглядав найсимпатичнішим (що, звісно, не дивно).

Найкращою частиною роману для мене були листи батька Вільми, відомого скрипаля. Нам поступово, крок за кроком, розповідають про те, що ж, власне, сталося: чому його ніколи не було в житті Вільми і які він мав стосунки з її матір'ю. Зворушлива історія, яка не мала би закінчитися так, як вона закінчилась. Люблю будь-який епістолярій в романах, від мене однозначно велика вподобайка за це.

Оформлення українського видання дуже прикольне — у вигляді стосу листів, які отримує Вільма.

У цієї історії є продовження — "Твоя Вільма", роман якраз вийшов цього року у ВСЛ. Але, швидше за все, далі читати не буду, хоча опис видається перспективним: Вільма знову розплутує родинне минуле через старий архів і зустрічає чудернацьких особистостей.

Підсумкова оцінка — 3/5.