429. В. Домонтович "Доктор Серафікус"

Перш за все... хто такі "комборбезні карасинщики" і чому цей роман незавершений?!?! *рве на собі волосся і сумно дивиться на передпродаж нового віватівського видання, де мають бути опубліковані раніше невідомі уривки*

По-друге, доктор СерАфікус, а не фІкус.

По-третє, Домонтович, він же Віктор Петров, був дуже розумний дядько-науковець-філософ, писав інтелектуальні романи, якими поламає вам голову і знищить вашу впевненість у володінні українською мовою, а також, ймовірно, співпрацював з радянською розвідкою і був подвійним чи навіть потрійним агентом (документи ще засекречені, можемо лише спекулювати).

"Доктор Серафікус" — це роман про чудернацького ученого Комаху з Києва кінця 20-х років. Наш Василь Хрисанфович, за словами автора та найближчого друга Комахи Корвина, "абстракція та фікція", "манекен у капелюсі", "не людина, а так, амфібія, молюск", "паперова силюета", "тінь од людини", "гомункулус". Відлюдник, який цінує свої щоденні ритуали, має абсолютно нуль соціальних навичок, що межує з соціальною тривожністю, і перебуває в полоні химерних ідей на кшталт народити дитину без жінки і володіти всіма жінками, не володіючи жодною. Власне, кожен читач має право поставити йому власний діагноз: синдром Аспергера, аутизм та все, що ви зможете на нього натягнути.

Персонажі тут яскраві, але це інтелектуальна проза, тому нам важливий не сюжет, а теми й концепти. А поговорити тут є про що: і про кохання, і про людські стосунки, і про профанацію науки, і навіть про сучасне мистецтво (в автора одне з найцікавіших визначень, які я бачила, до речі).

Вам доведеться ґуґлити. Багато ґуґлити як на таку невеличку повість. Не лише невідомі слова на кшталт "тандитника" і "лямбриконів", а й чимало імен та назв — тут все максимально реалістично. Хто такий М. Новицький і яких "мочеморд" (тобто п'яниць) він досліджує? Що це за культ Софії, яким у молодості захоплювався Корвин, і як це пов'язано з "вічною жіночністю"? (Повірте, якщо ви дізнаєтесь, що це, ви будете набагато краще розуміти, про що говорить цей художник в діалогах з Комахою і Вер)

"Доктор Серафікус" — це певною мірою зріз тогочасної інтелектуальної думки, соціальних віянь і трендів. Наприклад, якщо ви досі не знали, що на початку існування совка побутувала мода на вільні сексуальні стосунки, то на вас чекає сюрприз хД Навіть знайдеться кілька гейських жартиків (хоча деякі літературознавці інтерпретують стосунки Комахи й Корвина в тих пасажах як цілком гомосексуальні —  в мене такого враження не склалося). Той самий культ Софії чи фройдистські сни є елементами цього полотна так само як і те, що курсистки на каву та тістечка ходили "у Франсуа або Семадені" (якщо цікаво, ґуґліть ці київські кафе).

А як красиво поноситься профанація наукової діяльності!

"Примітки були прапором його наукових студій. Примітки виправдували сенс його розвідок. Здавалось, він писав статті не для того, щоб розробити яку-небудь наукову проблему, а тільки для того, щоб, деталізуючи, тішити себе накопиченням приміток. Комаха як учений існував у примітках.

Щодо цього, то Комаха не відрізнявся від своїх колег, бо їх наукова діяльність була так само не більше, як тільки приміткою до науки".

Назагал "Доктор Серафікус" нагадує мені прозу приблизно цього ж часу японських авторів: саморефлексія, розгублений чудернацький інтелектуал в новому світі, неможливість знайти своє місце в соціумі, самотність, стосунки або відсутність стосунків з жінкою нової доби і т.д. Тільки в Домонтовича набагато веселіше.

"Він гадав, що рухається вперед, тим часом, рухалась епоха, а він лишався на тому ж таки місці".

У Домонтовича в принципі сильний іронічний авторський голос.

"На світі, мій друже, є гарненькі дівчатка. Кохання гарненької дівчини завжди гідне культурної людини, навіть коли людина є член двох академій".

Тепер до мінусів. Цей роман незавершений — і це найбільший мінус. Тому що ми кудись з цими всіма філософськими міркуваннями йшли, але так і не дійшли — і це страшенно мене роздратувало. Якби я могла обрати інший твір Домонтовича для знайомства, я б так і зробила (але читала на літературний клуб). Також у тексті відчувається певна недовершеність, наче це була лише перша-друга чернетка, яку автор мав ще трохи підкрутити хоча б структурно, видалити стрибучі самоповтори, але щось пішло не так, і роман вже вийшов у тому вигляді, в якому вийшов. Самі розсудіть, текст написаний у 1929 році, а опублікований аж у 1947. "Віват" обіцяє опублікувати твір з додатковими раніше неопублікованими розділами, які нещодавно знайшлись. Можливо, це допоможе, але поки я так само лишаюся відданим фаном Йогансена і ненависником Підмогильного з Домонтовичем десь посередині у нейтральному статусі.

P.S. Загадка "комборбезних карасинщиків" стає в один ряд із "думом, що гудів із-під землі" Йогансена.

Наостанок така собі форма в порожнечі від Комахи та інші цитати:

"Я усвідомив у собі серафічну довершеність себе. Коли людина почуває себе неповною, вона шукає собі жінку, одну, дві, три або ж тисячу й три. Жінка або жінки повинні врівноважити цю неповноту його, ущерть, назавжди. Я — ніхто, але я хочу бути людством. І тому моєю сповненістю хай буде моя відсутність".

"Комаха заздрить Ірці. Після тридцятьох років усі книжки здаються прочитаними й всі продуманими. Він уже пізнав ту гірку огиду пересичености перед книжками, отеє taedium libelli, що з року в рік збільшується, і що від нього попри всі зусилля вже ніколи не можна звільнитись, коли зникає колишня юнацька віра в книжки й марною стає надія, що якась нова книжка раптом, як виграш у льотерії, принесе несподіваний дар визволення".

"Хороші люди повинні бути знайомі один з одним! Це обов'язок культурних людей!"

"Він був надто працьовитою людиною, і це йому шкодило. Він був більший і цікавіший од своїх приміткових студій і свого приміткового існування, але сумлінна працьовитість і тягар приміткової традиції були більші за нього".