424. Haunted Japan by Catrien Ross

Цього року відвідала щорічний Potato Fest і, поки збирала картоплю, вирішила прослухати ще одну книжку з Audible. Здавалося б, нонфік про японських привидів і йокаїв має ідеально зайти.

По-перше, це зовсім не те, що обіцяли в підзаголовку, і я була цим досить засмучена. Очевидно, авторку більше цікавили паранормальні здібності, езотерика, духовні практики, альтернативна медицина та студіювання кі, аніж власне фольклор. І хоча це може бути окремою цікавою темою, я не розумію, яким чином це стосується потойбічного чи міфічного. Деякі моменти були інформативні, наприклад, переслідування різних релігійних сект/гілок і запровадження "патріотичного" державного шінто урядом Мейджі, але багато випадків, які вона наводила, скидались радше на шарлатанство рівня Мунтяна чи освячення води через телевізор. Такі теми, мені здається, варто оглядати без надмірного зачарування. 

По-друге, начитка. Це просто неможливо, як дикторка вимовляла японські слова. Можливо, я просто звикла до англ. контенту від фахівців, але я вперше чула такий виразний акцент у вимовлянні японізмів. У мене боліла від цього голова.

Про йокаїв дуже мало. Згадано кілька найвідоміших (каппа, тенґу, кіцуне), подана відмінність між камі, йокаями і оні. Я б рекомендувала знайти іншу книжку, якщо вас цікавить саме міфологія.

А от щодо привидів і міських легенд, тут є достатньо цікавинок. Правду кажучи, історії про класичних привидів у розділі "Оповідки з ери Едо" я вже знала, вони надзвичайно відомі, наприклад, історія про Оіву — її неодноразово екранізовували в кіно та аніме. Любителі японської містики та горору точно мали б десь бачити. А от про невпокоєних духів у більш сучасних будівлях та як їх заспокоювали було цікаво.

Окремо варто зазначити, що текст робить великий акцент на невідривності містичного від повсякдення японців. "От директор великої технологічної корпорації може укладати угоду по телефону і при цьому мати при собі талісман". Чи що японці мають якісь химерні звичаї вшанування мертвих (які сильно нагадують наші гробки/діди, якщо чесно). Яда-яда-яда. І це подається з таким зачудуванням, наче ніде більше в світі містичне/релігійне мислення не співіснує спокійнісінько з науковим і технологічним прогресом. 😐

Одним словом, книжка схожа на дивну солянку того, що справді цікавило авторку, і найвідоміших історій про "химерне".

Таке.