407. Євгенія Кузнєцова "Мова-меч. Як говорила радянська імперія"

"Таким чином виникла ситуація вимушеної двомовності. Добровільна двомовність — це коли іншу мову вивчають за бажанням, бо вона відкриває доступ до деяких професій чи можливостей, але при цьому не є обов'язковою умовою життєвого успіху. А от вимушена двомовність — це коли вибір між знанням і незнанням другої мови водночас є "вибором між повноцінним життям і життям у замкненій спільноті". Саме таким вибором для неросійського населення було вивчення російської. Поступово місцеві, менш престижні, мови витісняла більш престижна, а там, де не витісняла, все одно складалась чітка асоціація панівної мови із життєвим усміхом".

Книжку Євгенії Кузнєцової не потрібно додатково представляти. Це короткий огляд різних аспектів мовної політики різних періодів СРСР, з наслідками якої ми живемо і дотепер. Сто статей про різні мовні експерименти, розстріли, мову в освіті та науці, на телебаченні, в книжках, газетах та в гуморі.

Деякі історії більш знайомі, особливо ті, які стосуються української, деякі стали справді новою інформацією.

Коротко кажучи, ідея всесвітньої революції вимагала єдиної мови спілкування. Спершу почали зі стандартизації мов народів СРСР, деякі з них зазнавали радикальних реформ по кілька разів, звісно ж, вводили нову ідеологічну лексику і чистили мови від різних "шкідників": діалектів, лайок, "просторіч", слів, які не схожі на російські...

Згодом стало зрозуміло, що уніфікатором для всіх має стати російська. Якщо точніше, ідеологічно-вихолощений стандарт російської. І з часом потреба в локальних мовах відпаде. Цілеспрямована політика призвела до того, про що говориться в цитаті на початку: ти не можеш бути успішним, не знаючи російської.

"Важливо розуміти, що ця статистика не просто показує кількість видань, а має дуже конкретні лінгвістичні наслідки: якщо певна мова обслуговує лише дитячу літературу, художні тексти та сільське господарство з присмаком лєнінізму, то вона драматично втрачає свій престиж, і будь-яка людина, чиї інтереси виходять за межі побуту, купуватиме видання російською і готуватиме власних дітей до життя в російськомовному середовищі" (з розділу "Тематика масових видань").

"Саме так: одним зі звинувачень у справі було те, що у термінах комісія хотіла покладатися на польський і чеський підхід, згідно з яким термінологія базувалась на питомій лексиці, а не на іншомовних словах. Російське мовознавство у такому підході вбачало хуторянство і штучне обмеження мови — мовляв, чим це вам інтернаціоналізм та російська термінологія не вгодили? Це вважали свідомою відмовою від нововведень революції. Таку диверсію Каганович охрестив "хуторянською кустарщиною" і прагненням ізолювати українську від російської, аби перешкодити поширенню знань в народних масах" (з розділу "Як мовознавство може бути шкідницьким?").

Кілька висновків:

1) Від цього ідеологічно-шовіністичного підходу страждала не лише українська, страждали всі мови, навіть російська.

2) Мова була політизованою в усіх аспектах. Хоч ми й так розуміємо, що Орвелл писав свою новомову не зі стелі, але що далі ми віддаляємося від радянських реалій, то більше ми упускаємо цей момент. Формування цієї лексики було не "природне", а дуже якщо не штучне, то інженерне.

3) Наслідки цієї політики потрібно було тоді і потрібно зараз виправляти активно.

4) Це також негативно вплинуло на те, як ми вивчаємо іноземні мови та "рідні" мови. (Кхм-кхм, "вивчення" української мови через переклад канцеляриту з російської, кхм-кхм, так, досі).

5) Радянських мовознавців не оминула сумна участь таборів і розстрілів. Читайте більше в розділі "Двадцять п'ять смертників пишуть правопис". Ще цікава інформація, що Поліванова, якого в наших колах через опосередкований вплив не сильно люблять, теж розстріляли.

👉 У книжці стисло розглянуто чимало аспектів мовного життя, написана вона доступно, оформлення фантастичне, підходить на широку аудиторію.

* Конспекту не буде, бо тут важко щось конспектувати, матеріал і так максимально лаконічний. Конспект шукайте на ютюб-каналі Євгенії Кузнєцової ))