404. Ірина Грабовська "Зірки й кістки"

Люди часто просять від українських авторів "класичне" доросле фентезі з масштабною світобудовою на кілька томів. То ось, це воно.

◾Історія оповідає про юного княжича Янна, який виховується при палаці союзного короля — який ніби за нього відвойовує його землі. Він ріс разом із принцами і принцесами порівняно безжурно, аж доки не настав ставати й самому до зброї й відплачувати за союз.

◾У гру також вступає таємничий перстень, який він отримує на День народження від давно покійного батька. Цей перстень має дати йому величезну силу, але водночас викликає звикання і робить його емоційно нестабільним, що спричиняє йому проблеми. До слова, хоча лихі персні могутності стали популярними у фентезі, перш за все, завдяки Толкіну, їхньому образу ми завдячуємо набагато старішим джерелам.

◾Цікава світобудова. Тут є кілька рас, і одна з них — це птахи, яким і є сам Янн та його народ. Виглядають вони, як люди з крилами. У них є окрема мова, культура, звичаї, а також стиль бою — що особливо цікаво. Я люблю птахолюдей у фентезі, хоча вони не так часто з'являються. Що мені дуже сподобалося, то це асиміляційний, колоніальний підтекст, що птахи можуть втратити свою мову і ідентичність, а подекуди й геть їх не знати. Ольєр, наприклад, починає вчити пташину мову лише в дорослому віці. Що мені не зовсім було зрозуміло, то це чому сформувалась така гендерна роль жінки серед птахів, що вона не має літати, а бути домогосподинькою. Я спробувала уявити, що могло до цього призвести, але мені чесно забракло фантазії (це ж птахи!). З іншого боку, ми маємо велику важливість крил для кожного птаха, і протягом сюжету ми бачимо кілька фішок, пов'язаних із ними. Наприклад, коли Мона дарує Янну своє перо на прощання (можна порівняти з відрізанням пасма волосся). А той епізод, коли Ольєру відрубують крила... ух! Змусив мене на кілька тижнів відкласти книжку.

◾Повертаючись до світобудови, то з боку людей є своєрідні "некроманти" — марвотворці. ;) Вони можуть підіймати мертвих і насилати їх на військо супротивника.

◾Коли розглядаю фентезі такого роду, то завжди згадую лекції Брендона Сандерсона про побудову фантастичних книжок. Момент, який я для себе виділила, — це наявність певної обіцянки на початку історії. Тобто читач має приблизно уявляти, що буде залучено в основний конфлікт чи на яку атмосферу слід чекати. Тут історія розгорталася дещо повільнувато, тому я зрозуміла, куди ж нас веде сюжет, тільки на половині книжки. Друга частина роману видається набагато динамічнішою і міцнішою. Це не означає, що було нецікаво читати, просто входження в хвилю історії трішки розтягнулося. (Не знаю, як це пояснити інакше).

◾Батальні сцени зроблені якісно. Та й занурення у світ військових кампаній відбувається дуже легко. Захотілося повернутися в підліткові роки і пограти в Age of Empires.

◾Улюблений персонаж — Ізвен. Пані знає, чого вона хоче, і до цього йде. На другому місці, напевно, Мона.

◾У книзі дуже багато "скла". Тобто подій, які пригнічують, душевних мук, падінь і втрат, які будуть змушувати вас страждати разом із персонажами. Не рекомендую читати, якщо у вас депресивний настрій.

◾Загалом, атмосфера доволі похмура. Я розумію, ви зараз скажете, що це ж класичне фентезі, а чого ти хотіла, але є різниця між власне подіями і тим, як вони подаються. Є багато книжок, в яких персонажі проходять через абсолютно страшні речі, але вони все одно лишають тебе з відчуттям надії чи бодай інтриги. "Зірки й кістки" лишають з відчуттям безнадії. Сподіваюсь, у другій частині нам дадуть невеликий просвіток.

◾Також є певні моменти, в яких я не можу звинувачувати саму книжку, а радше власне різкіше сприйняття певних сцен. Було два моменти, через які я тимчасово кидала читати роман. Перший — це сцена мародерства. Яскраво описується, як якийсь вояк тягне гобелен із замку, і мене ледь не знудило від цього. Другий момент — це фізичні й моральні тортури Ольєра, коли йому відрубали крила і з нього насміхалися. Люди знають, що для птахів крила неабияк важливі, що вони сприймають за образу честі, навіть якщо ти їх просто торкаєшся, і все одно роблять те, що роблять. Одним словом, мені дуже важко було сприймати це лише, як букви. Ніколи не думала, що стану однією з тих, хто триґериться на якісь описи. І це дуже дивне відчуття. Я читала чимало графічних штук, вони в мене викликали огиду, дискомфорт, якось неприємно вражали, але тут я вперше по-справжньому триґернулась. #йбнрсн

◾Загалом, книжка справді потужна і обіцяє багато епіки та боротьби за владу в майбутніх частинах — недарма інші читачі зазначають, що їм це нагадало західне фентезі. Найбільше цікавить, як Янн буде викручуватися з тієї клятви, яку він дав. (Не знаю, правда, наскільки я вже ментально готова читати далі).

◾Бонус. Особисте розчарування — стосунки Янна і Ольєра. Після всіх натячків я думала, це будуть закляті друзі або щось таке. Але ніт. Сама собі вигадала — сама розчарувалась.