401-403. Аннет Марі "Червона зима" (трилогія)

Нарешті домучила дочитала трилогію "Червона зима" канадської авторки Аннет Марі.

Це історія про дівчину Емі, якій судилося стати вмістилищем богині Аматерасу, до чого вона готувалася все життя. Аж ось вона знаходить пораненого білого лиса, рятує його, а той виявляється хитрим спокусливим йокаєм. А, може, кимось більшим, ніж йокай?

Хай там як, паралельно треба врятувати землю від лихої Ідзанамі, врятувати інших богів-куніцукамі, яких вона полонила, розгадати загадку лиса Шіро і прийняти власну смерть.

Тепер по пунктах.

◾ Перша частина ні риба ні м'ясо, стандартний стандарт, друга частина — найкраща, прочитала залюбки, на третій засинала, читала буквально пів року і мріяла, щоб нарешті вже Аматерасу зайняла тіло Емі, бо скільки можна.

◾ До слова, завжди ведуся на сюжетний інструмент обмеженого часу. Треба все встигнути до сонцестояння, коли героїня має пожертвувати собою? Тримайте мої грошики.

◾ Книга спеціально чи неспеціально копіює стиль ранобе: в оригіналі вона видана в м'якій обкладинці, має багато офігезних ілюстрацій в аніме-стилі і загалом за сюжетом нагадує фентезійне шьоджьо кінця 90-х – поч. 2000-х з їхнім обожнюванням різних міко, які зрештою мають принести себе в жертву, хоча на ділі вийшов радше західних ромфант. Дякую, що без любовного трикутника (Кацуо не рахується). Тому я не зовсім розумію, навіщо "Небо" видавало "Червону зиму" у твердій обкладинці і збільшеному форматі. Тобто це вкладається в концепцію їхньої серії, але, як на мене, це копіювання ранобе.

◾ Юмей — найкращий персонаж у всій серії. Я в принципі маю теплі почуття до тенґу, але тут просто бомбезний герой вийшов. А ще в нього дуже милі братсько-сестринські інтеракції з Емі.

◾ Шіро: забагато роздягається і світить голим торсом. Уже в печінках мені те сидить. Ексгібіціоніст якийсь.

◾ Загадка Інарі: не загадка взагалі, усе було зрозуміло ще з першої згадки про зниклого бога, але дякую за спробу.

◾ Емі: нууу, стерпна персонажка. Але те, якими вона шаленими темпами починає вчитися магії і раптово набуває витривалості, щоб бігати по всіх усюдах і боротися з ворогами, мене приголомшує і відверто дивує. Та й взагалі, вона фактично одне закляття на всі випадки використовує. 🤨

◾ Але бойові сцени написано просто чудово. Особливо в другій частині. Мені дуже сподобалось, яскраво, динамічно, драматично.

◾ Любовна лінія.... Not great, not terrible. Це найвища оцінка, яку я їй готова дати. Основна проблема в тому, що в деякий момент вона почала зациклюватись на одні й ті самі емоції та шаблони ситуацій.

◾ Трилогія базується на японській міфології. Авторка — молодець, що змогла вписати велике різноманіття персонажів, хоча в третій частині їх стало відверто забагато. Дякую за камео Судзаку і ко, але ж ми всі розуміємо, що це було радше заради фану і що великої ролі вони не грають.

◾ І якщо ми вже про це, Ідзанамі як лиходійка абсолютно нудна.

◾ Фінал щасливий. 👍

◾ Підсумкове враження: трилогія — норм, якщо на один раз, але дочитувала суто заради Юмея.