397. The Song of Achilles by Madeline Miller (Медлін Міллер "Пісня про Ахілла")

"Пісня про Ахілла" — це тужлива балада-в-прозі про Ахілла і Патрокла. Є багато інтерпретацій, зокрема й класичних, що стосунки між Ахіллом і Патроклом були не лише побратимськими, а й романтичними, тож Медлін Міллер ставить їх у центр свого найпопулярнішого роману, починаючи від знайомства і до кінця Троянської війни.

Оповідь ведеться від імені Патрокла, більш м'якого за вдачею хлопця, якого позбавили високого статусу й відправили на виховання у Фтію до Пелея. Там він став прибічником вродливого й дужого Ахілла, напівлюдини-напівбога, якому з народження судилося стати великим героєм. Вони разом навчаються, відкривають свою сексуальність і зрештою вирушають на Троянську війну. Та над Ахіллом тяжіє пророцтво: щойно він уб'є Гектора, захисника Трої, то помре.

Роман, як на мій смак, занадто сентиментальний. Текст добре написаний, і я розумію, чому він такий популярний, але мені здається, що такий стиль радше підходить для лірики, аніж для прози. Там би всі ті душевні муки й численні описи краси та неповторності Ахілла виглядали б органічніше. Оповідь пронизана фаталістичністю, а стосунки персонажів — містицизмом. Дружбу та кохання між Ахіллом і Патроклом ми маємо прийняти як належне, як щось, що існує через невидимий потяг. Ахілл часом мені нагадував типаж "загадкового мудака" з романтичного фентезі.

Сюжет мене не сильно зачепив. На початку було цікаво: як дорослішатиме Патрокл, що з ним станеться, чи зможе він знайти своє місце у світі. Але потім стало ясно, що майже всі його думки будуть присвячені "загадковому мудаку" Ахіллу.

Від деяких його думок я крінжувала. Наприклад, це він думає у п'ять (!) років, коли вперше  бачить Ахілла:

"He is shorter than the others, and still plump with childhood in a way they are not. His face, when he turns, is serious as a man's".

Не вірю, що на такий аналіз здатна п'ятирічна дитина.

Окремо маю зазначити, що Одіссей тут мене страшенно вибішував. Таке падло, я не можу.

Далі буде не зовсім спойлер. З самого початку було зрозуміло, що Ахілл і Патрокл трагічно помруть. І цей трагізм щедро розсипаний по всьому тексту. "Не сумнівайся, читачу, виходу немає. Вони приречені на смерть. Навіть не думай про це забувати". Чесно, в таких випадках я втрачаю інтерес до сучасних романів. Ну, помруть, то помруть. Автор небагато пропонує поза цим трагізмом.

Одним словом, якщо оцінювати "Пісню про Ахілла" серед ретелінгів, це доволі хороший представник, об'ємний і виточений. Поза нішею ретелінгів мені забракло чогось більшого.

P.S. Зверніть увагу, що це "Пісня ПРО Ахілла", а не "Пісня Ахілла".