390. All the Lies They Did Not Tell by Pablo Trincia

 ​Пабло Трінча "Уся та невисловлена брехня" 

У сезонному челенджі Кіндл, як завжди, запропонував обрати книжку з рекомендацій, і я зупинилася на італійському журналістському розслідуванні паніки у 90-х щодо жахливої сатанинської секти педофілів, в результаті якої посадили чимало людей.

Книжка ідеально вписується в нішу трукрайму, хоча не думаю, що автор це планував.

У чому драма? Автор оповідає про фактично початок масової боротьби з насиллям над дітьми в Італії, коли ще мало хто знав, як правильно регулювати це в рамках закону. Одним із антагоністів цієї історії виступає поважна організація, яка навчала психологів, як розпізнавати малолітніх жертв сексуального насилля та як із ними працювати. Однак їхня методика виявилася хибною.

Коли шестирічний хлопчик з неблагонадійної сім'ї розповів, що старший брат грався з ним у гру "під ковдрою", ще ніхто не знав, що ця історія впродовж року перетвориться на розповідь про ціле об'єднання сатаністів з кількох містечок, які ґвалтували дітей і приносили ритуальні жертви на кладовищі. Молода психологиня лікарка Донаті взялася за справу, вона віддала їй усю себе, вірячи кожному слову цього й наступних підопічних. Хоча ні, не вірячи. Інтерпретуючи кожне їхнє слово на свій розсуд і пресуючи дітей до кінця, поки вони не видавали те, що вона хотіла.

Схема була така. Кожна попередня "жертва" вказувала на когось знайомого: родичів із дітьми чи сусідів. Цих дітей одразу забирали соціальні служби без попередження і без права з ними бачитися — не те що батькам, яким висували звинувачення, а навіть іншим родичам: дідусям-бабусям-тіткам-дядькам. Дітям одразу знаходили тимчасові прийомні сім'ї. Якщо братів-сестер було кілька, їх розкидали по різних родинах, далеких одна від одної. Діти були збентежені та ізольовані. Їхнім стабільним контактом ставала лікарка Донаті, з якою вони мали зустрічі щонайменше раз на тиждень і яка наполегливо намагалася дізнатися, як же дітям завдали болю, не гребуючи й пропонувати свої версії подій. У ході розслідування журналіст знаходить кілька відеозаписів розмов із дітьми, де з них буквально витискали бажані для психологині слова. Не дивно, що через кілька місяців такої "терапії" діти (5-10 років!) зрештою підтверджують звинувачення і навіть починають у них вірити.

Коли одній матері висунули звичувачення у насиллі над її донькою і стало зрозуміло, що слідство схильне вважати її винною, вона не витримала й покінчила життя самогубством.

В іншій родині звинуватили і посадили батька, матір, трьох дядьків і діда. Останній помер у в'язниці, твердо наполягаючи на своїй невинності.

На пошуки тіл загиблих дітей, яких начебто принесли в жертву на кладовищі, витратили чимало ресурсів, однак жодних слідів так і не знайшли.

На гучне слухання запросили 17 незалежних експертів, щоб оцінити завдану шкоду за фото геніталій. Жоден із них не дав підтвердження, що там присутні ймовірні ознаки сексуального насилля.

Суд визнав провину попри все.

Пабло Трінча з колегою Аліссією присвятив не один рік тому, щоб зібрати всі необхідні дані: документи, відео, аудіо, свідчення мешканців міст, адвокатів, дітей, які вже стали дорослими, та батьків зі зламаними долями. До написання книги були залучені професійні консультанти з психології та законодавства.

Книга написана захопливо, наче детектив. Ми слідуємо за оповіддю Пабло Трінча від того моменту, як він дізнається про цю справу і гадки не має, до яких висновків він зрештою дійде, і до зворушливих зустрічей кількох родичів після майже 20-літньої розлуки.

Для мене це книга про непрофесійність, яка призводить до  полювання на відьом.

Офтоп: трохи поволала з того, що майже всі 1-зіркові відгуки на Goodreads скаржаться на те, що в книзі "забагато незрозумілих італійських імен". Зі свого боку скажу, що сприймати на слух текст з усіма іменами мені виявилося значно легше, ніж власне читати.

Як читала: 1/3 читала на Кіндлі, далі дослухала на Audible.