388. Ніна де Ґрамон "The Christie Affair"

Кіндл запропонував почитати для челенджу одну з найкращих книжок 2022 року за версією Амазону — і я обрала цю. На жаль.

Таємниче зникнення Аґати Крісті — що може бути кращим підґрунтям для роману, ніж цей епізод з біографії майстерки детективів? У 1926 році після сварки з чоловіком письменниця справді таємниче зникла — знайшли тільки її покинутий автомобіль. На той час вона вже була помірно відомою, тож на її пошуки кинули поліцію по всій Англії, про неї писали газети, і навіть Конан Дойль звернувся до спіритичного медіума з проханням її розшукати.

Оповідач тут незвичайний — коханка Арчі, чоловіка Аґати, на ім'я Нан О’Ді. Вона радше є художньою вигадкою, ніж базується на реальній Ненсі Ніл. Але це зроблено зумисно, адже через її персонажку передано кілька історичних тем, які досліджувала Ніна де Ґрамон.

Здавалося б, текст має всі складові для успіху, але мені він здався дещо затягнутим, через що читати більшу частину книги було нуднувато.

Одна з причин цього, як справедливо зазначають читачі, у романі про Аґату Крісті замало самої Аґати Крісті.

Головним фокусом роману є Нан та її трагічне минуле. Складається враження, що текст прагне створити інтригу й не розкривати секрети до кінця. І це хороше прагнення. Однак, поки ти чекаєш на розкриття всіх таємниць, книжка сильно заколисує.

Як так подумати, то сам текст непоганий, це не якийсь там дебют. Проблема радше в структурі й аж надто затрагізованому настрої, який пояснюється вже ближче під кінець, коли б хотілося розуміти хоч частину справжнього болю Нан трохи раніше. Та і найдрайвовіше — убивство у готелі нового подружжя — винесено тільки на кінець.

Роман відображає розбите життя як на особистому рівні, так і на суспільному. Адже часи, в які живуть ці персонажі, повоєнні, не так давно скінчилась Перша світова. Це чоловіки, які повернулися з війни зміненими. Це жінки, які зазнали втрат. Але втрата Нан, хоч її коханий і повернувся з війни, виявилася зовсім іншою — такою, що залишила діру в серці, яку неможливо заповнити.

Мій єдиний улюблений персонаж у цій історії — детектив Чілтон. Він ніби підсумовує увесь настрій книжки, адже це чоловік, який після війни втратив сенс і волю до життя. І несподівана зустріч з Аґатою її відновлює (будемо принаймні на це сподіватися). Чи, може, я просто люблю депресивних персонажів? 

Загалом, не можу сказати, що роман не сподобався, книжка має свої плюси, і видно, що над нею добре попрацювали. Але й не можу сказати, що сподобалась: перегортати далі сторінки великого бажання не виникало. 

---

Her face looked open and painfully tender. Thirty-six is an age one looks back on as young. But at the time, living in thirty-six-year-old skin, it doesn’t feel young. Women start believing themselves old so soon, don’t they? Agatha didn’t realize it was her youth that allowed her to sit for hours in that comfortless rock of a chair, staring at her pages without need of spectacles, nary a twinge from the small of her back. One day far into the future she would look back on this time in her life and understand she had not been old, or even middle-aged, but young, with the bulk of her life ahead of her, not to mention the best of it.