385. Олександр Бойченко "Гра на вибування"

Дочитано 12.01.23

Цю книжку мені в серпні 2022 року прорекламував подкаст від Суспільного "Книгосховище".

Олександр Бойченко — чудовий есеїст. Його тексти затягують, наче хороша художня історія. 

Розмірковує він тут про книжки, подорожі, життя, смерть і політику.

Але варто розуміти, що тексти написані до повномасштабного вторгнення, тому читання деяких з них видається неповним, хочеться дізнатися, чи й досі автор дотримується написаних думок.

З усіх есеїв найбільше запам'яталися два: "Зона русского міра", звідки я виписала цитату

"Звичайно, нормальна людина не може хотіти війни, зокрема – і війни з Росією. Будь-яка війна – хоч програна, хоч виграна – це завжди страшно. Але є одна-єдина річ, страшніша за війну. Страшніше за всяку війну – знову стати ізольованим від світу бараком у зоні русского міра".

і "Статистика громадянської війни", який попри гучну назву говорить про безвідповідальну поведінку водіїв.

Але були й несимпатичні для мене моменти — це подекуди уїдливо-розчарований тон: в українському народі і загалом житті. Рецензія на "Я змішаю твою кров з вугіллям" Михеда мене, чесно кажучи, засмутила. Багато кпинів у бік виборців Зеленського, які я, загалом, могла б підтримати, бо мене саму бомбило довго від результатів президентських виборів, але цинічна інтонація мене підбішувала під час читання у серпні 2022 року, як і висновки, які виводилися з цього.

Тому загальне враження таке: багато захоплено попідкреслювала, але також на чимало моментів поморщила носа.

Запис за 21.08.22, коли починала читати.

Читаю збірку есеїв Олександра Бойченка "Гра на вибування" (2022). Це моє перше знайомство з автором, і формат есеїв — це завжди ніби знайомство із самою людиною. 

В есеї "Зона русского міра", який ви можете прочитати на "Збручі", винесена одна думка, яка підсумовує головне, чому Україна не має права здатися чи піти на поступки, чому ми мусимо тиснути на партнерів і стояти до кінця:

"Звичайно, нормальна людина не може хотіти війни, зокрема – і війни з Росією. Будь-яка війна – хоч програна, хоч виграна – це завжди страшно. Але є одна-єдина річ, страшніша за війну. Страшніше за всяку війну – знову стати ізольованим від світу бараком у зоні русского міра".

Я гадаю, нам пощастило, що за 30 років Незалежності ми встигли проговорити досвід минулого. Хай не повністю, хай не всі, але ми знаємо, який устрій несе росія. І ми усвідомлюємо наслідки, можемо поширювати про це інформацію серед своїх і чужих.

Ми читаємо про це у творах минулого ("Сад Гетсиманський" Івана Багряного), ми читаємо про це у книжках сучасників ("Світлий шлях" Станіслава Асєєва), ми чуємо одні й ті самі історії від мешканців країн-сусідів, куди були змушені тікати біженці.

І сотні подібних історій ще раз доводять: ніколи не можна забувати, що таке рускій мір, ніколи не можна його толерувати. Бо рускій мір — це табір не лише фізичний, але й ментальний. Який, якщо йому дати поступки, знову призведе до війни.