341. Ричард Шеперд "Неприродні випадки. Нотатки судмедексперта в 34 розтинах"
Доктор Річард Шеперд — відомий британський судмедексперт, який впродовж сорока років практики здійснив більше двадцяти тисяч розтинів і брав участь у досить гучних справах, таких як загибель принцеси Діани, бійня в Ганґенфорді та терористична атака 11 вересня 2001-го в Нью-Йорку. Ця книжка — його автобіографія, згадки про розтини, які вплинули на його професійну кар’єру, та роздуми про поєднання робочого і особистого.
Цей текст я взалася читати невипадково. На початку весни я познайомилася із "Моргом" Євгена Спіріна і була вражена кількістю інформації, про яку я раніше не замислювалася. "Неприродні випадки" стали своєрідним продовженням теми смерті в людському суспільстві та як організовані процеси щодо взаємодії із мертвими. Одним словом, що відбувається із трупом із моменту смерті і до самого поховання?
Під час прочитання варто розуміти, що свою практику Річард Шеперд починав ще до нульових, тому методи і організаційні процеси мінялися, з'являлися нові дані та нові визначення. Але головне в цьому — місце судмедексперта у слідчому та судовому процесах. Автор зізнається, що на вибір цієї професії його надихнула книжка Кіта Сімпсона, судмедексперта майже на пів століття за нього старшого. Цю книжку якось притягнув до школи його однокласник, щоб усіх полякати. Її він поцупив у свого тата-терапевта із книжкової полиці. Кумедно, що в "Морзі" Євген Спірін також згадує подібний епізод, тільки у ролі того однокласника виступає він сам, а книжкою є "Атлас судової медицини".
Кіт Сімпсон став для юного Річарда героєм, який хоробро розкривав причини смерті і тісно співпрацював зі слідством, визначаючи зрештою правду. Тож коли він нарешті почав працювати безпосередньо у судмедекспертизі, то був неабияк розчарований: від судмедексперта не чекали залучення до основного слідства. Натомість від нього вимагалося брати участь у судових засіданнях і переконливо доносити свої знахідки до присяжних, змагатися із адвокатами-левами за кожне формулювання у звіті.
Власне, один із судових процесів уже в поважному віці і став каталізатором для появи в нього ПТСР. У ході лікування доктор Шеперд написав цю книжку, де спробував проаналізувати своє життя: як професійне, так і особисте.
Найбільше я в цій книзі не очікувала якихось глибоких особистих почуттів, але вони виявилися приємною несподіванкою. Людина, яка працює поруч зі смертю, здається нам невразливою. І автор сам підтверджує, що намагається підходити до своєї справи беземоційно, професійно. Але вона все ж залишає по собі емоційні сліди: як у буденних (Шеперд категорично відмовляється заводити машину, доки діти на задньому сидінні не пристібнуться, оскільки знає можливі наслідки), так і в стресових ситуаціях (власне розвиток ПТСР). Він наголошує на тому, що коли переступає поріг дому, то намагається відпускати усі робочі справи, але в нього це не повністю виходить. Зрештою він знаходить справу, яка дозволяє позбутися всіх зайвих тягарів, — керування літаком. Бо "як у небі тебе може турбувати земне"?
Якщо говорити конкретно про британський морг, то, порівнюючи з оповідками про український морг, тут п'ють не горілку і не пиво, а... чай. Шеперд прямо згадує один епізод, де щось не зійшлося з колегами і його не покликали на колективне чаювання, що трохи його засмутило. Алкоголю відводився час після роботи. Зате майже всі палили, хоч і розуміли й бачили на власні очі наслідки цієї звички.
Книжка написана доволі доступно, без страшної незрозумілої термінології, хоч і містить детальні й цікаві описи того, як визначають причину чи час смерті. Гадаю, це пояснюється тим, що Шеперд не раз читав лекції неспеціалістам, а саме детективам, тому вміє давати рівно стільки інформації, скільки треба. Певні сторінки можна сприймати як ненав'язливий нон-фікшн. Наприклад, автор розповідає про можливі шляхи, що може статися з трупом: гниття, муміфікацію і адипоцир; як це залежить від місця, в якому лежало тіло, та погодніх і кліматичних умов. Є чимало інших цікавих фактів: тіла з ожирінням при утоплення спливають на поверхню швидше, самотравмувальники зазвичай завдають собі шкоди в одних і тих самих місцях і це легко побачити, як аналізуються ножові поранення тощо. До речі, Шеперд спеціалізується саме на ножових пораненнях.
Окрім того, Шеперд брав участь у розробці ряду рекомендацій. Перші стосуються безпечного знерухомлення і затримання людей. Виявляється, з цим була велика проблема: траплялося чимало випадків, коли люди помирали просто від перебування у спеціального виду наручниках. Вже не кажучи про безпосередні дії поліцейських при затриманні. Другі стосуються алгоритму дій у випадку масової катастрофи, масового убивства і теракту. Його досвід показує, що у подібних ситуаціях людям важко скоординуватися, якщо немає чіткого плану, тому найкраще мати таку схему дій заздалегідь.
Інший момент, якому автор приділяє величезну увагу, — це участь судмедексперта у судовому процесі. Він неодноразово скаржиться на те, що сторони захисту і обвинувачення дуже обмежені у своєму конкурентному запалі домогтися свого і їх не цікавить правда. Він порівнює своє початкове уявлення про роботу як донесення правдивих фактів і реальність, де не так сформульоване слово у звіті чи обмовка або невпевнена подача експерта у суді може викривити правду. Софтскіли — наше все )
Але викривляти правду може не лише формулювання. У доленосній справі, яка спричинилася до погіршення здоров'я Шеперда, свою роль зіграли не слова. А якість фотографій. Роздільна здатність, в якій було збережено докази, викривлювала кольори. Потім він розпитував фотографа про це, і той відповів, що програмне забезпечення банально не дозволяє зберігати більші фотографії. Це ще раз нам говорить про те, що не можна нехтувати точністю там, де вона може стати вирішальною.
Як на мене, "Неприродні випадки" — краще від будь-якого детективу. Смерть перестає бути абстрактною і набуває цілком чіткого вигляду. Як люди з нею спілкуються — саме про це ця книжка.
 |
| Переклад: Анна Дученко |
Цей текст я взалася читати невипадково. На початку весни я познайомилася із "Моргом" Євгена Спіріна і була вражена кількістю інформації, про яку я раніше не замислювалася. "Неприродні випадки" стали своєрідним продовженням теми смерті в людському суспільстві та як організовані процеси щодо взаємодії із мертвими. Одним словом, що відбувається із трупом із моменту смерті і до самого поховання?
Під час прочитання варто розуміти, що свою практику Річард Шеперд починав ще до нульових, тому методи і організаційні процеси мінялися, з'являлися нові дані та нові визначення. Але головне в цьому — місце судмедексперта у слідчому та судовому процесах. Автор зізнається, що на вибір цієї професії його надихнула книжка Кіта Сімпсона, судмедексперта майже на пів століття за нього старшого. Цю книжку якось притягнув до школи його однокласник, щоб усіх полякати. Її він поцупив у свого тата-терапевта із книжкової полиці. Кумедно, що в "Морзі" Євген Спірін також згадує подібний епізод, тільки у ролі того однокласника виступає він сам, а книжкою є "Атлас судової медицини".
Кіт Сімпсон став для юного Річарда героєм, який хоробро розкривав причини смерті і тісно співпрацював зі слідством, визначаючи зрештою правду. Тож коли він нарешті почав працювати безпосередньо у судмедекспертизі, то був неабияк розчарований: від судмедексперта не чекали залучення до основного слідства. Натомість від нього вимагалося брати участь у судових засіданнях і переконливо доносити свої знахідки до присяжних, змагатися із адвокатами-левами за кожне формулювання у звіті.
Власне, один із судових процесів уже в поважному віці і став каталізатором для появи в нього ПТСР. У ході лікування доктор Шеперд написав цю книжку, де спробував проаналізувати своє життя: як професійне, так і особисте.
Мій телеграм: @rosavaredingdiary
Найбільше я в цій книзі не очікувала якихось глибоких особистих почуттів, але вони виявилися приємною несподіванкою. Людина, яка працює поруч зі смертю, здається нам невразливою. І автор сам підтверджує, що намагається підходити до своєї справи беземоційно, професійно. Але вона все ж залишає по собі емоційні сліди: як у буденних (Шеперд категорично відмовляється заводити машину, доки діти на задньому сидінні не пристібнуться, оскільки знає можливі наслідки), так і в стресових ситуаціях (власне розвиток ПТСР). Він наголошує на тому, що коли переступає поріг дому, то намагається відпускати усі робочі справи, але в нього це не повністю виходить. Зрештою він знаходить справу, яка дозволяє позбутися всіх зайвих тягарів, — керування літаком. Бо "як у небі тебе може турбувати земне"?
Якщо говорити конкретно про британський морг, то, порівнюючи з оповідками про український морг, тут п'ють не горілку і не пиво, а... чай. Шеперд прямо згадує один епізод, де щось не зійшлося з колегами і його не покликали на колективне чаювання, що трохи його засмутило. Алкоголю відводився час після роботи. Зате майже всі палили, хоч і розуміли й бачили на власні очі наслідки цієї звички.
Книжка написана доволі доступно, без страшної незрозумілої термінології, хоч і містить детальні й цікаві описи того, як визначають причину чи час смерті. Гадаю, це пояснюється тим, що Шеперд не раз читав лекції неспеціалістам, а саме детективам, тому вміє давати рівно стільки інформації, скільки треба. Певні сторінки можна сприймати як ненав'язливий нон-фікшн. Наприклад, автор розповідає про можливі шляхи, що може статися з трупом: гниття, муміфікацію і адипоцир; як це залежить від місця, в якому лежало тіло, та погодніх і кліматичних умов. Є чимало інших цікавих фактів: тіла з ожирінням при утоплення спливають на поверхню швидше, самотравмувальники зазвичай завдають собі шкоди в одних і тих самих місцях і це легко побачити, як аналізуються ножові поранення тощо. До речі, Шеперд спеціалізується саме на ножових пораненнях.
Окрім того, Шеперд брав участь у розробці ряду рекомендацій. Перші стосуються безпечного знерухомлення і затримання людей. Виявляється, з цим була велика проблема: траплялося чимало випадків, коли люди помирали просто від перебування у спеціального виду наручниках. Вже не кажучи про безпосередні дії поліцейських при затриманні. Другі стосуються алгоритму дій у випадку масової катастрофи, масового убивства і теракту. Його досвід показує, що у подібних ситуаціях людям важко скоординуватися, якщо немає чіткого плану, тому найкраще мати таку схему дій заздалегідь.
Інший момент, якому автор приділяє величезну увагу, — це участь судмедексперта у судовому процесі. Він неодноразово скаржиться на те, що сторони захисту і обвинувачення дуже обмежені у своєму конкурентному запалі домогтися свого і їх не цікавить правда. Він порівнює своє початкове уявлення про роботу як донесення правдивих фактів і реальність, де не так сформульоване слово у звіті чи обмовка або невпевнена подача експерта у суді може викривити правду. Софтскіли — наше все )
Але викривляти правду може не лише формулювання. У доленосній справі, яка спричинилася до погіршення здоров'я Шеперда, свою роль зіграли не слова. А якість фотографій. Роздільна здатність, в якій було збережено докази, викривлювала кольори. Потім він розпитував фотографа про це, і той відповів, що програмне забезпечення банально не дозволяє зберігати більші фотографії. Це ще раз нам говорить про те, що не можна нехтувати точністю там, де вона може стати вирішальною.
Як на мене, "Неприродні випадки" — краще від будь-якого детективу. Смерть перестає бути абстрактною і набуває цілком чіткого вигляду. Як люди з нею спілкуються — саме про це ця книжка.
Коментарі
Дописати коментар