307. Джонатан Страуд "Бартімеус. Око ґолема"

5/5

Що ж, "Бартімеус" офіційно потрапляє до моїх улюблених фентезійних серій. Я вже писала, що щиро насолоджувалася першою частиною, але друга вийшла навіть кращою.

Цього разу роман умовно розбито на дві лінії: Натаніеля і Кіті, з якою ми вже мигцем бачилися в попередній книзі — вона вкрала в нього дзеркало. Нат працює помічником у Міністерстві внутрішніх справ, і йому ставлять завдання викрити Спротив, який дошкуляє нападами чарівникам. Що йому не дуже вдається, а тут ще й таємнича магічна сутність руйнує визначні місця Лондона. Доводиться викликати Бартімеуса.
Автор так тонко описує характер Натаніеля через саркастичні коментарі джина, що я ним просто захоплююся. Бартімеус весь час каже, як же він розчарований, що Нат стає таким самим егоцентричним і жадібним до влади, як його попередні господарі, тож ти очікуєш, що Нат отямиться, ось-ось зміниться, вчинить по совісті, а не буде й далі гратися в чванькуватого чиновника.
Нат корчить із себе велике цабе, але йому всього 14. Костюм виглядає на ньому недоладно, волосся висить жмутками, він червоніє від вигляду вродливої дівчини, якій тільки і треба, що випитати з нього його секрети. І при цьому він намагається дотримуватися своїх обіцянок і вдавати з себе хитруна — не завжди успішно.

— Мушу попередити вас, — вів далі хлопчина. — Я — могутній маг. Під моєю владою численні страхітливі сутності. Ця істота, яку ви бачите перед собою, — лише один з найслабших і наймізерніших моїх рабів, — тепер я згорбився і скривився. — Якщо ви не надасте мені потрібних відомостей, нарікайте на себе.
Пан Кавка видав якийсь невиразний звук. Він хитнув головою й вирячив очі. Хлопець поглянув на мене:
— Як по-твоєму, що це означає?
— Звідки я знаю? Витягни кляп і розпитай його до ладу.
— Гаразд. Але якщо він промовить хоч частину якогось закляття, вбий його тут-таки!
На додачу до цієї погрози хлопчисько спробував люто скривитися, та обличчя в нього зробилося таке, ніби йому дошкуляє виразка. 

Зверніть увагу на дизайн обкладинки: корінець теж є частиною картинки

Інша класна річ в цій частині — сюжетна лінія Кіті серед повстанського руху. На відміну від інших підліткових романів з революціонерами, у цьому Спротив не романтизується. Кіті доходить до висновку, що дрібними нападами систему не зміниш, що міняти треба свідомість простих людей, які живуть під владою самозакоханих чаклунів і сприймають це як належне. Суспільство, яке описує Страуд, можна уявити і без фентезійного елементу. Чарівники — привілейована верства суспільства, яка не соромиться цими привілеями користуватися, люди без магії — простий народ, який сліпо й щасливо кориться владі. І коли в суді слово чарівника виступає проти слова звичайної людини, то зрозуміло, на чийому боці перевага. Гадаю, українцям тема буде близька.

— Не "мабуть", а справді так. Найголовніше — освіта. Знання про минуле. Ось чому чарівники так погано навчають вас. Закластися ладен: вас тільки й годували, що патріотичною жуйкою на тему "Чому Британія така велика", — він захихотів. — Найдивовижніше, що поява в людей стійкості до магії завжди застає зненацька й самих чарівників. Кожна імперія думає, ніби вона не така, як інші, і з нею нічого такого не станеться. Вони забувають уроки минулого, навіть нещодавнього. 

Шкода, що переклад третьої частини ще треба чекати(( У "Брамі Птолемея" Нату буде вже 17.