299. Лі Бардуґо "Королівство шахраїв" (Кеттердамська диологія #2)
4.4/5
"Часом порядний злодій не лише бере. Він залишає дещо по собі".
"Королівство шахраїв" — заключна частина Кеттердамської диології. І досить велика — читала її десь два місяці на обідах.
Логічно роман розбитий на дві частини: намагання викрутитися після попереднього провалу і здійснення нового ризикованого плану. Тут дуже, ну дуже багато подій, яких би вистачило і на третю частину, однак всі вони логічно вмістилися в цій.
Якщо б мене попросили назвати якусь єдину річ, яка мені найбільше сподобалася в диології, то це був би флешбек Каза у 30 розділі.
"Каз ніколи не відповідав на запитання щодо рукавичок, ніколи не зважав на глузування. Він просто носив їх щодня, стягаючи з рук лише тоді, коли залишався на самоті. Хлопець казав собі, що це тимчасовий захід. Утім, це не заважало йому вдосконалювати спритність рук, як їх носили, навчившись мішати колоду і працювати з нею ще майстерніше, ніж голіруч. Рукавички змушували воду відступити, не дозволяли Казові потонути, коли спогади про ту ніч загрожували потягти його на дно. Знімаючи їх, він почувався так, наче роззброюється, і вони були надійнішими за ніж чи пістоль".Яскравий приклад для курсів з creative writing. Через рукавички Бардуґо розкриває внутрішні страхи Каза, не говорячи про них прямо. У подальших сценах вони стають ще більш символічними, адже усвідомлені доторки без рукавичок для хлопця означатимуть, що він поборов свою травму і готовий рухатися далі. Рукавички — це своєрідний захисний механізм і психологічний бар'єр, який дозволяє Казу тримати обличчя.
Десь на середині "Королівства шахраїв" я зрозуміла, що мені цікавий не стільки сюжет — який, звісно, захопливий, але просто пригодницький — скільки міні-історії персонажів та їхні переживання. Упродовж диології авторці вдається зачепити кілька актуальних і болючих тем.
"Зоя часто казала, що страх — це фенікс. Ти можеш тисячу разів дивитися, як він палає, а він усе одно повертатиметься. — Жага парем здавалося такою ж".
Перш за все, це боротьба з залежністю, а саме з наркотичною залежністю. Ніна страждає від ломки за парем і поводить себе, як справжнісінький наркоман. Перейшовши стадію відвикання, вона здатна тримати себе силою волі, але все ще відчуває потяг. Тут, як на мене, варто розуміти, що будь-яку залежність дуже важко подолати самотужки. Найгірше доводиться Матаясу, який стримує Ніну і не піддається на її вмовляння щодо дози. Зрештою дівчина сама починає усвідомлювати проблему, коли контроль потроху до неї вертається. Цю лінію можна співвідносити не тільки з наркотиками, а й з алкоголем чи нікотином. Це вимагає неабиякої сміливості — як у залежного, так і в його близьких — щоб взяти залежність під контроль і не дозволити їй зруйнувати життя. А залежність Джаспера від азартних ігор... тут уже не зовнішні речовини грають роль.
По-друге, це подолання травматичного досвіду. В усіх головних героїв Кеттердамської диології щось трапилося в минулому, через що вони і втрапили в Бочку, і в другій частині вони роблять крок назустріч одужанню. Найяскравішою парою в цьому плані є Каз та Інеж. Каз пережив жахливу ніч серед мертвих тіл, що в подальшому викликало в нього сильну огиду до дотиків. Я пригадую сцену, де він ледь не блює, торкаючись Інеж, хоч ми і знаємо, що вона йому надзвичайно подобається.
Інеж, з іншого боку, була змушена проти своєї волі продавати своє тіло в домі розваг. Здавалося б, після цього вона мала б бути ще більше замкнутою, аніж Каз, але натомість саме вона виявляє ініціативу в їхніх стосунках. Читаючи оглядові статті на останні дослідження про виживання у таборах ГУЛАГу, я зустріла той факт, що люди, які були дуже релігійними, краще переживали випробування, через які їм доводилося проходити. Авторка зображає Інеж глибоко віруючою людиною, яка цитує приказки свого народу, тому не дивно, що їй вдається зберегти надію на краще і дрібку наївності.
"Ти не слабкий через те, що не вмієш читати. Ти слабкий через страх, що люди побачать твій недолік. Ти дозволяєш сорому вирішувати, ким ти є".
По-третє, стосунки з батьками та приховування інакшості, які знову ж таки йдуть у парі Джаспера і Вілана для протиставлення. Джаспер має люблячого батька, який боїться за нього і вмовляє сина приховати свою силу та спонукає її соромитися. Вілан натомість народився з дислексією, через що Ван Ек поставив на ньому хрест в буквальному розумінні. Кульмінаційний момент виявляється у підсвідомій тривозі Вілана за стосунки Джаспера з його татом. Він боїться, що якщо стрілець розчарує батька, то останній вчинить із сином точнісінько так, як Віланом вчинив Ван Ек. [no spoilers]
Ось що говорить про ці речі сама Лі Бардуґо в інтерв'ю для "Starburst Magazine".
These books deal with some serious real-world issues as well e.g. rape, human trafficking and PTSD. Were you ever worried that these subjects would be too much for a YA novel? Or were you deliberately trying to push the boundaries?
You know, I don’t think I really pushed the boundaries, and I don’t think there is a lot to be gained from pushing the boundaries for the sake of being edgy or gritty. I never want my readers to leave a book without any sense of hope. And I also wanted my readers from the Grisha trilogy to be able to follow me to this world, without feeling like they had been betrayed by the content, essentially.
That said, I don’t think you can talk about things like sexual slavery or forced labour, or PTSD and not do it honestly with them, so I was always walking a line. It was more important to me to deal with those subjects in a way that was respectful of the fact that these are still real world issues that people are dealing with every day, and to deal with them in a way that felt emotionally honest and that didn’t feel like it was just plot fodder.
No matter how respectful you are of a subject, on some level, you are exploiting it and I think you have to be very conscious about that. I really hate stories where you see trauma or emotional disability dealt with in an unrealistic way.
Як і в "Шістці шахраїв", структура роману вибудована ретельно. Немає жодного зайвого епізоду, все нібито на своїх місцях. І ти відчуваєш, що сучасна література справді стала ремеслом, якому можна навчитися, як про це зазначали в одному відео про Нобелівських лауреатів. Численні курси та майстерні дозволяють плекати хороших письменників — хай не геніальних чи надзвичайних, але однозначно виписаних. У тому ж відео говорилося про мультикультурність, а це Бардуґо використовує наповну.
— Розкажи мені про Дуняшу, — попросив він.
— Вона мала якісні клинки. — Інеж узяла з туалетного столика ножиці й заходилася відрізати свіжі смужки тканини від одного з рушників. — Думаю, вона могла би бути моєю тінню.
— Досить солідна тінь, якщо вона може кидати ножі.
— Сулійці вірять, що ми даємо життя своїй тіні, коли чинимо погано. Кожен гріх додає тіні сили, поки врешті-решт вона не стане сильнішою за тебе.
— Якби це було правдою, від моєї тіні в Кеттердамі панувала би постійна ніч.
— Можливо, погодилася Інеж, відповідаючи на його погляд темним поглядом своїх очей. — А може, ти сам — чиясь тінь.
Єдине, що мені лишилося незрозумілим до кінця, то це роль Дуняші. Як ви могли зрозуміти з вище написаного, авторка любить щось показувати на протиставленнях. Можливо, цей прийом аж занадто експлуатувався, а саме тому при н-ному використанні не спрацював. Принаймні для мене. Я відчула, що занадто мало знаю про цю равканську недопринцесу, щоб допетрати цю лінію.
У підсумку, порівняно з "Шісткою воронів", "Королівство шахраїв" більш ідейно насичене, але все ще лишається розважальним чтивом, хоч і цілком гідним. "Кеттердамську диологію" я можу без вагань рекомендувати шукачам гарного YA фентезі — вона якісно вирізняється серед маси подібної літератури.
Каз стягнув із полиць один грубий гросбух.
— Спочатку переконаємося, що твій батько нічого нового не придбав на своє ім'я. А потім пошукаємо записи на ім'я твоєї мачухи і твоє.
— Не називай її так. Еліс не набагато старша за мене. Та й батько не записав би майно на моє ім'я.
— Ти здивуєшся, на що лише не йдуть люди, щоб уникнути сплати податків.
***
"Часом наукові знахідки працюють саме так, — пояснив Вілан. — Спочатку люди дізнаються, що щось можливо, і тоді пришвидшується темп наукових відкриттів. Від цієї миті події нагадують намагання загнати рій шершнів назад до свого гнізда".
***
"Те, чого ти хочеш, і те, що потрібно світові, не завжди збігається, Казе. Молитви й бажання — не одне й те саме".
***
— Тепер я знаю, яку гру ти ведеш, Бреккере. Я маю гостріший розум.
— Гострити лезо можна скільки завгодно, — озвався Каз, підходячи до друзів біля вівтаря, — кінець кінцем усе однаково залежатиме від якості металу.
Коментарі
Дописати коментар