296. Ден Сіммонс "Гіперіон" (Пісні Гіперіона #1)

4.4/5

"Гіперіон" — одна з класичних книжок наукової фантастики, яку завжди шанобливо згадують фанати. Це перша частина із циклу "Пісні Гіперіона", і я вже майже шкодую, що ніколи не читала Джона Кітса. Англійський поет такий був.
Знову ці поети, наче "Флаша" мені було мало... Окей, Вікіпедіє!

— Прогрес, — буркнув дипломат.
— Війна, — поправив його полковник.

Дія роману відбувається у далекому майбутньому, коли наша, Стара Земля, вже загинула, а людство розселилося по різних куточках галактики. На Гегемонію насувається війна з космічними варварами Вигнанцями, яка має розпочатися на планеті Гіперіон.  Сімох людей, здавалося, нічим не пов'язаних, посилають на прощу до безжального Ктиря — надприродної гіперіонівської істоти, непідвладної часу, Князя Болю та Янгола Розплати.
Кожного з них попереджено, що серед них є шпигун. Для розваги у цій прощі, яка неминуче скінчиться їхньою смертю, вони вирішують по черзі розповідати свої історії. Тому структурно ця книжка — це шість оповідань-флешбеків, між якими прокладено місточки "теперішньої" часової лінії. Історії написано в різних стилях, з численними посиланнями не тільки на інші фантастичні твори (наприклад, на "Нейроманта" Ґібсона), а й на іншу літературу, філософські та релігійні течії. Я знайшла одну статтю "Есхаталогія та біль у "Гіперіоні" Дена Сіммонса" (англ.), яка змусить ваш мозок вибухнути. Не намагайтеся її читати всю одразу. Я захоплююся роботою перекладацької команди, завдяки якій з'явилося так багато приміток, котрі можуть пояснити непосвяченим певні деталі.

Щодо вражень, то це була водночас важка і захоплива книжка. Проводячи аналогії, це як продиратися крізь "Стрільця" Стівена Кінга, щоб потім зуміти зачаруватися атмосферою. А продиратися крізь набудовані величезні абзаци з описами справді буває важкувато. Найбільше сподобалася історія Сола Вайнтрауба, дочка якого досліджувала Гробниці часу й стала з кожним днем молодшати, аж доки не перетворилася на маля. Найнезрозумілішою лишилася історія полковника Кассада, який зустрівся під час уявного моделювання битви з дівчиною і в неї закохався. Точніше, в них був секс, що потягло за собою багато еротичних сцен. І відтоді мені було важко осягнути всю глибину подальшої драми. На розповідь Брон Ламії рекомендую звернути окрему увагу, тому що саме від неї ведеться лінія про Джона Кітса, роль якого буде значущою в "Падінні Гіперіона".

"Своєму епосу я дав назву "Гіперіонові пісні". І був він не про планету, а про минущість самопроголошених титанів, ім'я яким — людство".

Досить символічним є образ Мартіна Силена, поета з усіма можливими вадами й алкогольною залежністю, але головним наркотиком якого є слова. І він ловить свою музу в незвичайний спосіб.
Історія Консула — це головний plot twist. Я відчула себе, майже як у фіналі "Танка з драконами" Мартіна, коли ти читав-читав, читав-читав, і тут автор вирішив завернути інтригу! Але даруйте, книжка вже скінчилася. Беріть наступну.

Як бачите з фотографій, у мене видання із серії "Чумацький шлях". Воно чарівне ~~~ Гарні кольори і форзац, ще й детальна передмова перекладача є. Щодо самого перекладу, то я залишу посилання на розбір від Дениса Дьоміна. Що-що, а Бі-Бі теж помітила, хоча не стала лізти розбиратися ) Щодо Ктиря жодних претензій. Хоч я і не знаюся на назвах комах.
Vocabulary level up: загумінок.