33 короткі історії

#33КороткіІсторії — це читацький челендж, який полягає в тому, щоб прочитати 33 оповідання або новели та зафіксувати свій прогрес. Створений спеціально для тих книголюбів, які здебільшого читають романи і все ніяк не можуть здолати одну або кілька збірок малої форми.
Челендж розрахований на 3 місяці — по 11 оповідань на кожний — але долати його можна швидше.
Форма звітності довільна: можна постити враження як від одного оповідання, так і від кількох за раз, дописувати раз на тиждень чи місяць — на своїй сторінці у соцмережах або блозі.
Запрошую брати участь та ділитися своїми враженнями у спільноті на Фейсбуці, а також ставити теги #33короткіІсторії #33shortstories та поширювати інформацію про челендж.


 ●1●

Говард Філіпс Лавкрафт "Перевтілення Хуана Ромеро"

Стартую з класичної лякачки про містичні лихі сили в шахтах, які чигають на золотовидобувачів. Головного героя разом із мексиканцем Хуаном Ромеро мимохіть затягує до нещодавно відкритого провалля, з якого лише один із них вибиреться живим. Цьому сприяє також таємничий індійський перстень, походження якого оповідач воліє замовчувати. Що сталося в проваллі, то такий жах, що ліпше про нього не говорити - і Лавкрафт лишає домальовувати картинку читачу. Вочевидь, герої стикаються з древнім божеством Уїцілопотчлі, який забирає свою жертву, перш ніж зникнути.Цікаво, що Лавкрафт написав це оповідання як письменницьку вправу і довго не дозволяв його публікувати та нікому не показував, аж поки Роберт Г. Барлоу не випросив у нього рукопис.

 ●2●

Рей Бредбері "День повернення додому"

Чекали упиряцьке фентезі від Рея Бредбері?
У центрі оповіді — хлопчик Тімоті, який єдиний у своїй родині смертний і через це невимовно страждає. Усі його брати і сестри володіють якимись талантами, мають гострі зуби чи крила, а його навіть від крові верне.
Та ось настає День повернення додому, коли вся Родина злітається, сповзається, збігається на велике святкування. Тімоті в передчутті свята, хоча до нього й ставляться кепсько через його відмінність. Хлопчик просить свою сестру Сесі вселитися в нього, щоб показати, що і він може бути таким, як усі, але зрештою вона виказує своє керівництво, тож лаври дістаються їй. Тімоті надзвичайно засмучений. Але наприкінці Сесі виправляється, показуючи йому світ очима Родини.
Кінцівку можна, як на мене, прочитати по-втішному і по-сумному (хоча має бути перша за задумкою). Коли свято закінчується, мати Тімоті запевняє його, коли він помре, то вона берегтиме його прах, хай би яким він не вдався. Тімоті плаче, адже мама попри все його любить. За першою версією мого прочитання. За другою версією — він плаче, бо попри ці добрі слова, він так ніколи і не зможе стати частиною своєї безсмертної родини. А може, тут є трохи того, й того.
У цьому оповіданні Бредбері вживає цікавий, майже кіношний прийом із дзеркалом. Оскільки Тімоті є смертним, то він може бачити себе в дзеркалі і відображення хирлявого нестрашного хлопчика його засмучує. Дзеркало підсилює його відмінність від інших членів Родини, додає атмосфери туги.
Проте є тут і місце іронії — в описах родини можна помітити кілька кумедних дрібниць. Бредбері втілює в цьому оповіданні свої спогади про Геловін, який влаштовувала його тітка Нева, і це свято було для нього величнішим навіть за Різдво. Також в історії можна зустріти імена родичів автора — справжня Родина, тільки на папері.

Немає коментарів:

Дописати коментар