319. Майк Йогансен "Як будується оповідання"

5/5

Майк Йогансен — постать зі школи невідома, а втім активна творча особистість доби Розстріляного відродження, поет, прозаїк і перекладач, учасник літературного об'єднання ВАПЛІТЕ. "Як будується оповідання" — його збірка роздумів щодо побудови малої прозової форми із аналізом кількох зразків. Зі стилю автора, навіть не читавши його до цього ніколи, одразу стає очевидно, що він гострий на язик, має почуття гумору, повний енергії та індивідуальності. І те, що він захоплювався Аланом По, тільки додає йому плюсів.
Книжка поділена на дві частини. У першій Йогансен іронічно викладає свої погляди на роль мистецтва і літератури, як її частини, у житті людини. Саме звідси й походить цитата про місце мистецтва десь поміж морозивом і сельтерською водою:

"Таким чином, хоч мистецтво ще й зараз має стосунки до статевого життя людини і поруч з галстуками, букетами і цукерками допомагає, приміром, хлопцеві здійснювати ідею своєї мультиплікації (просто кажучи, розплодження), хоч воно і являється, правда, в мікроскопічній дозі, джерелом пізнання (і те джерело є смердюче та каламутне), хоч воно і відограє невелику дезорганізаційну роль, корисну в момент революції, але то все є акциденції, а субстанція, суть мистецтва то є розвага. Соціальна вартість мистецтва дорівнюється приблизно вартості мороженого й сельтерської води літом та гарячого чаю взимі. Соціальна виробнича функція мистецтва така, як каруселі чи невинної гри; словом — це один із засобів відпочивати".

Він наголошує на тому, що доброму прозаїку недостатньо володіти мовою. Добрий прозаїк має мати запас терпіння, щоб не закинути свій твір у перший ж вечір, трохи розуму ("З дурня прозаїка не буде, хай вже краще прямо вчиться на історика літератури") та життєвий досвід, щоб було що розповісти читачеві.

"Коли лірика подібна до любовної пригоди, то новела нагадує радше комерційний контракт, за яким автор зобов'язується розповісти щось цікаве, а читач погоджується цьому повірити й узяти все за реальність, принаймні на час читання. Отже, щоб скласти такий контракт, треба мати чим торгувати. Систематично розповідати самого себе, як то роблять ліричні поети, в прозі не можна, в прозі це можна зробити тільки один раз". 

Йогансен звертає увагу на те, що важливо ретельно пропрацьовувати фабулу, сюжет, рекомендує, як і По, знати розв'язку наперед і навіть писати попередній план.

У другій частині він дає чотири оповідання та їх аналізує. Це авантюрне журнальне оповідання, фантастичне оповідання, новела з нічого і протокольне оповідання. Хоча Йогансен цього прямо не говорить, але в мене склалося враження, що він прихильник принципу, що кожен епізод має бути на своєму місці, що кожна рушниця має вистрілити. Інакше чому ж він так розносить Тургєнєва за його ні сіло, ні впало описи природи?

"Тургєнєв з'явився саме в той момент, коли розплодився читач російської прози, і під цього читача він і писав. Ясна річ, такий новонаплоджений читач російської прози не більші міг ставити до цієї прози вимоги, аніж свого час читач віршів і драми ставив до Ломоносових і Хераскових. Він казав спасибі вже й за те, що було щось писане російською мовою, точнісінько як ми нещодавно дякували богові за те, що в нас був хоч Нечуй, а все ж таки Левицький, все ж таки український прозаїк, коли ми навіть Осадчого чи Свидницького держали за письменників, словом, на основі принципу: на безлюдді і Хома письменник".

Він переконано дотримується думки, що проза має бути цікава не тільки вчителям словесності, які начитують диктанти, а в першу чергу читачу. Історія має торкатися його на особистому рівні, захоплювати, інтригувати, розважати. Якщо прозаїк просто хоче передати якісь філософські роздуми чи дослідження, не переймаючись подачею історії, то це поганий прозаїк.

"До речі, у нас уважається за пристойний тон нападатися на такого читача, що читає тільки розмови і те, що стосується до механізму оповідання, а все інше, як авторову філософію, ландшафти, виписки з наукових праць і цитати, пропускає. Тим часом такий читач тільки одбиває загальну структуру пересічної людської психіки: між автором і читачем попереду ніби складається контракт: автор береться розповідати цікаві речі (тобто речі кардинального значення для життя окремої людини), а читач зобов'язується приймати оці речі на віру і вбачати в них факти, принаймні на сам час читання".

Не дивно, що колись, коли на уроках російської мови ми читали Тургєнєва, мені хотілося повіситися.

Окрім поганих прикладів, Йогансен дає і хороші. При чому розкриваючи всю позакулісну механіку того, чому історія працює для читача, як автор вводить його в оману і від цього виграє.

"Далі дається характеристика — але знов не самого Чарлі Гудфеллоу, а відношення до нього громадян. Ще старий Лесінг рекомендував змальовувати не красу, не силу, не чесноту, а те враження, яке вони справляють на людей. У читачів тоді залишається (умовне) враження авторової безсторонності, незацікавленості. Це є дійсніший, дужчий спосіб умотивувати вартість описуваного об'єкту".

"Як будується оповідання" зацікавить не лише тих, хто пробує писати, а й тих, хто захоплюється літературою взагалі і хоче знати, як працює коротка проза. Книжку доповнює оригінальний дизайн від видавництва "Pabulum", і тільки через нього хочеться тримати книгу в бібліотеці. Тут є і цікаві колажі, і мої улюблені широкі береги, і навіть закладинка-лясе. А ще це дуже компактний і легкий формат, хоча читати людям з поганим зором не рекомендую, коли вони без окулярів чи лінз, оскільки шрифт задрібний.