понеділок, 20 липня 2015 р.

128. Умберто Еко, Жан-Клод Кар’єр "Не сподівайтеся позбутися книжок"

5/5

"Всі непрочитані книжки ніби щось обіцяють".

Перший повноцінний нон-фікшн, який пішов мені напрочуд легко. Умберто Еко та Жан-Клод Кар’єр говорять про перетворення культури в історичній площині та роль книги в житті людства. Звісно, перепона, яку може зустріти український читач, — це наведені ними приклади про мистецтво Італії та Франції, однак вони ж можуть і наштовхнути нас поцікавитися тими творами.
У ході розмови мовці приходять до думки, що книга, мов колесо, яке будучи одного дня винайденим, більше неможливо покращити. Звісно, прогнозувати, що станеться з культурою читання в майбутньому марна справа, однак людство так чи інакше відчуває нездоланний потяг до літератури і навряд чи припинить читати попри високий технологічний розвиток.
Перша частина книги більш історично налаштована і переосмислює культуру: Еко та Кар’єр неабиякі знавці історії та філософії, вони обидва збирають раритетні книжки, яким більше кількох сотень років.
Друга частина зосереджується на книгах як таких, їхній ролі у суспільстві, політиці, науці, а також. Найбільше мені сподобалися розділи "Цензура вогнем" та "Всі не прочитані нами книжки", які стали буквально помережані моїми закладинками.
Якщо ви шалений бібліофіл і цікавитесь впливом книг на світ, то обов’язково погортайте цю розмову.


Окремо про видання. Гарна обкладинка і оформлення. Чи не дизайнер плакату для Книжкового Арсеналу? ) Але були й помилки, зокрема проблеми з чергуванням.

У. Е: Коли держава надто могутня, поезія мовчить. Коли держава в повній кризі, як це було в Італії після війни, мистецтво вільне говорити те, що має сказати.

Ж.-К. К.: Кожне читання змінює книжку, звісно ж, як і події, що ми проживаємо. Велика книжка завжди жива, вона росте і старішає разом із нами, ніколи не вмирає.

Ж.-К. К.: Шедевром не народжуються, а стають. Варто додати, що великі твори через нас впливають один на одного. 

Ж.-К. К.: Якщо хочете, щоб про вас пам’ятали, треба писати. Писати і зробити так, щоб написане не зникло.

У. Е.: Цензор добре знає, що він не знищує всі примірники якоїсь книжки. Але для них це певний спосіб постати як деміург, який спроможний знищити цілий світ і саму концепцію світу. 

У. Е.: Все народжується з вогню, і вогонь руйнує все, і з цього постає все нове. Саме тому єретиків спалювали, замість того, щоб відрубати їм голови, що було би простіше і дешевше. Це було посланням до тих, що мали спільні ідеї та читали однакові книжки.

Ж.-К. К.: Треба відчувати небезпеку від написаного, аби хотіти його знищити. Водночас цензор не був дурнем. Шляхом простого спалення за списком книжку не знищити. Цензор чудово це знає. Або сам жест залишається символічним. Зокрема, він каже іншим: у вас є право спалити цю книжку, не вагайтеся, це добрий вчинок. 

У. Е.: Світ повниться книжками, яких ми не читали, але про які ми майже все знаємо.

Ж.-К. К.: Неуцтво навколо нас, воно часто буває пихатим і вимагає до себе уваги. Воно навіть намагається інших навернути в свою віру. Неуцтво впевнене в собі, воно виголошує свою зверхність крізь вузькі щілини ротів наших політиків. А от знання — мінливе та крихке, вічно загрожене, охоплене сумнівами в собі, воно є, звісно, одним із останніх прихистків утопії.

У. Е.: Хто з нас не вдовольняється нюханням книжок, які ось стоять на полицях, але нам не належать? Роздивлятися книжки, витягаючи знання з цього споглядання. Всі непрочитані книжки ніби щось обіцяють.

Немає коментарів:

Дописати коментар