вівторок, 29 квітня 2014 р.

79. Андрій Кокотюха "Таємне джерело"


Хороший, навіть дуже хороший роман! Мені подобається підхід до тогочасної ситуації від особи з "неправильної сторони". Вийшло, правда, все одно пафосно, але то таке: пафос іще нікому не заважав))
Дуже влучно автор описав радянську владу:

"Ви боїтеся, ви вже давно боїтеся. Ви шістдесят чотири роки боїтеся, тому відгородилися від людей, тому шукаєте весь цей час ворогів замість шукати тут друзів".

Не знаю щодо "боятися", а от про шукання ворогів замість друзів — в яблучко!
Сюжет побудований чудово, зі збереженням інтриги. Кокотюха інколи нагадує про дезертира, але не настільки, щоб одразу його в чомусь запідозрити. От і доводиться гадати, хто ж таки вбивця, хоча автор спочатку й натякнув на роман Аґати Крісті.
Головний герой викликає неоднозначі емоції. З одного боку, він розумний, кмітливий і спостережливий, а з іншого... Гей, чоловічей, ну не можна ж так над собою знущатися! Хоча я і розумію, що то такий трюк, аби через залежність від алкоголю і тютюну показати внутрішній стан Ігоря, якому складно витримувати тягар, що тисне на нього. А тягар цей простий — система, якій він мусить коритися, при чому коритися віддано і щиро.
Загалом, Кокотюха — молодець! Підійшов до історії зовсім з іншого боку, принаймні я у подібних книгах такого шляху викладу не зустрічала. "Червоний" і "Таємне джерело" схожі в цьому, але зовсім різняться за формою.

"Кожен заслуговує на ті слова після смерті, яких не міг почути про себе при житті".

Немає коментарів:

Дописати коментар