29. Рей Бредбері "Кульбабове вино"
Смакувала кожною історією протягом кількох місяців і ось нарешті дійшла до кінця.
Знаєте, чим більше я читаю ось таких світлих, розумних книжок, тим більше я дивуюся, що дають читати за програмою. Ось це "Кульбабове вино" дало б набагато більше користі дітям, аніж усілякі Раскольнікові та Кареніни разом з Фаустом і Данте. І це книга аж ніяк не для шостого і навіть не для сьомого класу. Цей твір для розуму, який стоїть на межі дитячості та дорослішання. Хоча й дорослим не завадило б її прочитати. "Кульбабове вино" здатне повернути будь-яку людину у той час, коли весь світ здавався повним чудес і дивовиж.
Ця книга одна із тих, що здатна перевернути світогляд. Чудова. Неймовірна. Легка. Філософська. Найулюбленіша!
"Я завжди вважала, що любов — це передусім властивість людського духу, хоч тіло часом не хоче цього визнавати. Тіло живе лише задля себе. Воно тільки те й робить, що їсть, п’є і чекає, коли настане ніч. Бо самою своєю суттю належить ночі. А дух, Вільяме, народжений від сонця, і йому призначено бути невсипущим і допитливим багато тисяч годин нашого життя. То чи можна віддавати перевагу тілу, цьому жалюгідному, себелюбному створінню, перед усеосяжним, сповненим ясного світла розумом? Не знаю. Я знаю тільки те, що ті дні, коли мій дух спілкувався з вашим, були найпрекраснішими в усьому житті".
"Є люди, що надто молодими впадають у зажуру. Начебто й причини ніякої нема, але такі вже вони, мабуть, уродилися. Від усіх інших вони різняться тим, що їх легше вразити, довести до сліз, вони швидше занепадають духом, довше пам’ятають кривди і, як я сказав, надто рано починають журитися".
"Як же віддячити містерові Джонасу за те, що він для мене зробив? — думав Дуглас. — Як відплатити йому за добро? Нема чим, ну просто нема чим. Таке не відплачується. А що ж тоді вдіяти? Що?.. Може, зробити добро комусь іншому? — подумав він. — Передати його по колу. Оглядітися довкруг, знайти когось, хто цього потребує, та й до діла. Мабуть, це єдиний спосіб..."
"Наступний рік буде ще більший, дні будуть ясніші, а ночі довші й темніші, люди так само вмиратимуть, і так само народжуватимуться нові, і посеред усього того буду я".
Знаєте, чим більше я читаю ось таких світлих, розумних книжок, тим більше я дивуюся, що дають читати за програмою. Ось це "Кульбабове вино" дало б набагато більше користі дітям, аніж усілякі Раскольнікові та Кареніни разом з Фаустом і Данте. І це книга аж ніяк не для шостого і навіть не для сьомого класу. Цей твір для розуму, який стоїть на межі дитячості та дорослішання. Хоча й дорослим не завадило б її прочитати. "Кульбабове вино" здатне повернути будь-яку людину у той час, коли весь світ здавався повним чудес і дивовиж.
Ця книга одна із тих, що здатна перевернути світогляд. Чудова. Неймовірна. Легка. Філософська. Найулюбленіша!
"Я завжди вважала, що любов — це передусім властивість людського духу, хоч тіло часом не хоче цього визнавати. Тіло живе лише задля себе. Воно тільки те й робить, що їсть, п’є і чекає, коли настане ніч. Бо самою своєю суттю належить ночі. А дух, Вільяме, народжений від сонця, і йому призначено бути невсипущим і допитливим багато тисяч годин нашого життя. То чи можна віддавати перевагу тілу, цьому жалюгідному, себелюбному створінню, перед усеосяжним, сповненим ясного світла розумом? Не знаю. Я знаю тільки те, що ті дні, коли мій дух спілкувався з вашим, були найпрекраснішими в усьому житті".
"Є люди, що надто молодими впадають у зажуру. Начебто й причини ніякої нема, але такі вже вони, мабуть, уродилися. Від усіх інших вони різняться тим, що їх легше вразити, довести до сліз, вони швидше занепадають духом, довше пам’ятають кривди і, як я сказав, надто рано починають журитися".
"Як же віддячити містерові Джонасу за те, що він для мене зробив? — думав Дуглас. — Як відплатити йому за добро? Нема чим, ну просто нема чим. Таке не відплачується. А що ж тоді вдіяти? Що?.. Може, зробити добро комусь іншому? — подумав він. — Передати його по колу. Оглядітися довкруг, знайти когось, хто цього потребує, та й до діла. Мабуть, це єдиний спосіб..."
"Наступний рік буде ще більший, дні будуть ясніші, а ночі довші й темніші, люди так само вмиратимуть, і так само народжуватимуться нові, і посеред усього того буду я".
"Найперше, про що дізнаєшся в житті, — це що ти дурень. І найостанніше, про що дізнаєшся, — це що ти той же таки дурень".
— Ви ж, певно, пам’ятаєте якісь перемоги? Якусь виграну битву?
— Ні, — відказав старий наче звідкись іздалеку. — Не пригадую, щоб хтось колись де-небудь вигравав. У війні взагалі не виграють, Чарлі. Завжди тільки програють, і хто програє останній, той просить миру. Я пам’ятаю самі незліченні поразки й гіркоту, а добре було лише тоді, коли все те скінчилося. От і кінець, Чарлі, це таки справді виграш, але гармати тут ні до чого.
— Ні, — відказав старий наче звідкись іздалеку. — Не пригадую, щоб хтось колись де-небудь вигравав. У війні взагалі не виграють, Чарлі. Завжди тільки програють, і хто програє останній, той просить миру. Я пам’ятаю самі незліченні поразки й гіркоту, а добре було лише тоді, коли все те скінчилося. От і кінець, Чарлі, це таки справді виграш, але гармати тут ні до чого.
Коментарі
Дописати коментар