342. Nicole Glover 'The Conductors' / Ніколь Ґловер "Провідники"

Твердий фентезійний дебют від американської авторки. Я отримала ARC від NetGalley в обмін на чесний відгук. Реліз роману відбудеться у березні 2021 року.

Дія відбувається в Америці за кілька років по завершенню Громадянської війни. Це означає, що рабство скасоване. Колишні раби та вільнонароджені чорношкірі оселилися в Філадельфії і насолоджуються привілеями свободи. Однак свої проблеми вони мають вирішувати самі — в тому числі і вбивства. Гетті і Бенджі беруть на себе відповідальність розгадати загадку химерної смерті їхнього друга Чарлі.

Роман побудовано за принципом містечкового злочину, де всі один одного знають: убивця, швидше за все, хтось із кола знайомих головних героїв. Але як зрозуміти, хто мав мотив і волю таке вчинити? Тож подружжя самопроголошених детективів має порозпитувати всіх, хто міг мати на Чарлі зуб. А балачок тут буде багатенько — і щодо розслідування, і ні.

"Так, а де фентезі?" — спитаєте ви. Річ у тім, що в цьому світі існує магія. Нам розповідають про дві традиції. Перша — первісна магія, принесена з Африки рабами. Один з основних підвидів — зоряна магія, яка базуються на сигілах у формі сузір’я. Сигіли можуть малюватися в повітрі, вшиватися в одяг і карбуватися на дереві чи металі. Хоча зоряній магії треба вчитися, вона вважається невід’ємною частиною життя людини, як дихання. До первісної магії також належить зіллєваріння. По суті, це знахарство. Друга традиція — це чаклунство, яке здійснюється за допомогою чарівної палички і прийшло з Європи. Для чорношкірих ця магія заборонена, і володіння паличкою карається законом. На думку Гетті, чаклунство — неповноцінна й обмежена магія, проте чимало колишніх рабів все одно прагнуть їй навчитися. Крім того, такі чари напрочуд сильні.

Найдивніше у смерті Чарлі саме те, що вбивця викарбував на ньому проклятий сигіл. Хто б це не був, а він привернув увагу провідників.

Трішки про те, чому провідники. У часи війни Гетті і Бенджі були рабами-втікачами. Вони долучилися до Комітету пильності, який боровся за свободу і допомагав іншим рабам-втікачам дістатися до безпечного місця, надав притулок і їжу. У цій організації наші герої виконували найнебезпечнішу роботу — вони переправляли "пасажирів" і захищали від переслідувачів магією та зброєю. Коли союзні війська перемогли, вони оселилися у Філадельфії. Хоча Комітет пильності припинив своє існування, вони продовжили допомагати людям: шукали зниклих, розслідували вбивства. І це все водночас з основною роботою. Гетті шила одяг, а Бенджі працював ковалем. Обидва були дуже талановитими у своїй професії. Вони неначе місцеві герої і вправні ремісники в одній подобі. (P.S. Комітет пильності і провідники реально існували).

Темп історії дещо повільний, особливо на початку. Оповідь ведеться з точки зору Гетті, і читач перезнайомиться з усіма її друзями й недругами ще до того, як станеться вбивство. Основна лінія розбивається інтерлюдіями, в яких ідеться про минуле: життя у рабстві та діяльність провідників. Усі флешбеки добре розказані і стоять на місцях, що дозволяє не закинути книжку на перших розділах. Утім, здавалося б, незначні для детективної лінії діалоги з жителями Філадельфії мають свою мету — розповісти про те, як живуть колишні раби і з якими проблемами стикаються. Хтось відкрив школу, хтось подався в політичний клуб, хтось працює в аптеці, хтось заснував успішний бізнес, а хтось завдяки світлій шкірі вдає з себе білу людину. Крім того, те, що на початку здавалося нуднуватим, виявляється важливим для основної оповіді. Допомагає також те, що персонажі прописані живо й цікаво, тому місцями повільний темп ґ— проблема радше структурна, аніж власне стилю. Якщо до релізу роман буде в цьому напрямі допрацьовано, то він перейде в категорію твердих 4 зірочок.

Що мені сподобалося

Пункт перший. Суспільство, яке знаходиться в перехідному стані. Війна скінчилася, "хороші хлопці" перемогли, але це не означає, що несправедливість і упередження кудись зникли. Хоча основна оповідь відбувається в дещо закритій спільноті чорношкірих, тут і там можна побачити зневажливе ставлення білих людей до колишніх рабів. Це також підсилюється розподілом магії. Первісна магія — це інша культура, незрозуміла і в цьому лячна для білих людей. Тому, наприклад, Гетті, для якої шити одяг рівноцінно вшивати в нього сигіли, вирішує звільнитися з ательє, коли багатий клієнт знаходить у сукні "погані чари" і скаржиться на це власниці. Водночас простіші білі люди не проти скористатися з африканської магії. Власник ковальні просить Бенджа викарбувати на дитячій колисці захисні сигіли, а деякі знахарки не просто продають свої зілля, а й спекулюють на них.

— Як таке могло статися! Тепер все мало бути інакше. Наші друзі не мають помирати жорстокою смертю. Ми — вільні. Ми мали б помирати від старості у своєму ліжку.

— Не думаю, що у світі хоч колись так велося.

— А мусило б, — Юніс похитала головою. — Тільки так і годиться!

— Я не сперечаюся, — м’яко відмовила Гетті.

Не забуваймо, що це також поствоєнне життя. Люди шукають втрачених родичів, збирають гроші на пенсії для солдат (які держава не виплачує, звісно), але в цілому намагаються уникати згадок про неї і зосереджені на поточних проблемах.

Прикметно, що з колишніх рабів є і ті, кому діяльність провідників і союзної армії була не до вподоби. Адже кожна вдала втеча і перемога відображалася на них у жорстоких покараннях.

Пункт другий. Інтерлюдії. Вони суперкласні. Там і про загублену сестру Гетті Естер, і про окремі місії провідників. Важливо, що вони завжди в тему до основної лінії.

Пункт третій. Гумор. Він починає з’являтися десь з 2/3 книжки в діалогах. Небагато, але завжди доречно і дотепно. Мені особливо запам’ятався діалог, де Джордж, керівник школи, розповідав про свого учня, першу дружину якого продали іншому хазяїну.  "Коли людей продають, то вони стають все одно що мертвими". Після скасування рабства він переїхав і одружився вдруге, аж тут з’являється його перша дружина. 

— То він обрав минуле чи теперішнє?

— З того, що я можу судити, він не квапиться з рішенням — обирає майбутнє обачно.

Пункт четвертий. Стосунки пари. Переважна більшість персонажів — одружена. Тому про шлюб тут буде вдосталь думок: переваги, недоліки, діти тощо. Книжка навіть ЛГБТ-френдлі. Але ці думки, знаєте, ненав’язливі, подекуди подані з гумором, подекуди життєві, подекуди сумні. Ось для порівняння моя карта персонажів. Темно-синій колір — це одружені пари, блакитний — партнерство. Погляд на стосунки тут сучасний попри заявлене історичне фентезі, але природно лягає на історію. Мені здається, що у фентезі взагалі ніколи не було проблем з тим, щоб це показувати як нормальний стан речей. Ну не хоче жінка виходити заміж. Ну не хоче пара мати дітей. Ну всиновлює пара дітей. Ну живуть два чоловіки в партнерстві. Пфф. Хоча ні. Тиск на дітонародження таки невеликий був.

Найбільше, певно, повеселила магічна контрацепція — спеціальна рослинка в кімнаті, яка випаровує якісь спеціальні штуки, які не дозволяють завагітніти. 

P.S. Пенелопа чомусь нагадує мені Дикорослу із "Варти у Грі" Наталі Матолінець. Обидві найкращі подруги головних героїнь і талановиті травниці й зіллєварки.

— Немає нічого гіршого, ніж чоловік, який не розуміє слова "ні". На твоєму місці, я не була б такою ввічливою.

— Ти швидше втрачаєш терпіння, ніж я. — Усмішка Пенелопи пригасла. — І в тебе є чоловік, який тебе захистить.

— Що ж, шлюб має кілька своїх переваг.

— І вдосталь недоліків. — Пенелопа проковтнула решту напою. — Послухала б ти моїх кузин. З їхніх слів можна подумати, що вони розмірковують над тим, чи не підсипати своїм чоловікам у каву миш’яку.

Пункт п’ятий. Любовна лінія. Хороші любовні лінії — це надзвичайна рідкість. Найкраще вони виходять там, де романтика не є першочерговим жанром. Гетті і Бенджі пройшли разом чимало випробувань під час війни і зрештою одружилися. Але не з любові, а просто зі зручності, бо довіряли одне одному. Тож кохання до них прийшло вже під час шлюбу. Вельми захопливо читати, як вони це усвідомлюють і непокояться через це. 14-й розділ (про шпильку) — мій найулюбленіший. Авторка змальовує стосунки головних героїв без мелодрами, самими лиш натяками, через звичний ритм життя. Але при цьому читачу чітко зрозуміло, що відбувається, і я насолоджувалася розвитком цього підсюжету. На мою думку, любовна лінія — найсильніший момент в цьому романі.

Що мене розчарувало

Копія, яку я читала, ще може зазнати правок, тому мої зауваження можуть виявитися невідповідними на час виходу книжки. Але було кілька моментів, які послаблювали враження від "Провідників". Перше, як я вже казала, повільнуватий темп тут і там. Друге — мотивація злочинця і фінальне протистояння. Спойлерити не буду, але мені здалося, що та сама мотивація була замало підкріплена впродовж всієї історії, що значно зіпсувало враження від кульмінації. І це при тому, що в авторки дуже добре виходить зображати різних героїв. 

І, врешті, я була розчарована тим, що страшилка про те, що "палички чаклунів виробляються із перетертих кісток колишніх рабів-магів", так і не отримала ні підтвердження, ні спростування.

Загалом, книжка доволі-таки добра. Не штампована, з гарно прописаними героями, історичним сетингом, унікальною магічною системою та актуальною тематикою (#BlackLivesMatter #DiversityReading). З неї вийшов би непоганий серіал. 

Як на дебют, це солідний старт. Я б рекомендувала придивитися до неї щодо перекладу українською після релізу. (Полиця: доросле фентезі, історичне фентезі, детектив).