318. Ольга Войтенко "У світлі світляків. На порозі ночі" (У світілі світляків #1)

3.5/5

[УкрФенезі Бінґо]

Не пощастило цій книзі потрапити до моїх рук одразу після знайомства з "Understanding Show Don't Tell (And really getting it)". Самі червоні маркери. А, може, саме тому й пощастило?

"На порозі ночі" — це перша частина трилогії "У світлі світляків". Книжка оповідає про дівчинку Єву-Лізу, в якої вся родина весь день проводить в ґаджетах. Вона не вчиться в традиційній школі, не виходить на вулицю, не спілкується з батьками. Та ось відбувається страшне — у місті, де вона живе, вимикається світло і заодно — всі ґаджети. Видається, всі люди заснули, а ніч все не припиняється й не припиняється. Єва-Ліза бачить у вікні вогники, які вона сприймає за фари машини батька, й вирішує вийти у незнаний світ.
У новому для себе середовищі вона зустрічає хлопця Тіма, який виступає її провідником по дивовижним місцям. А дивуватися Єві-Лізі є чому: і кладовищу з привидами, і містичному сторожу з мінливою звірячою головою, і незгасимим світлякам, і цілому дракону. Далі до них приєднується Макс, хлопець, який прокинувся після коми і не пам'ятає про себе нічого.
У біографії авторки написано, що вона, перш за все, сценаристка. І цей факт мене водночас дивує і ні. Дивує, бо професійний сценарист мав би краще відчувати динаміку подій. Не дивує, бо я вже бачила роботи сценариста, який став писати фентезійні книжки, а саме Ренсома Ріґґза (у нього, правда, вийшло краще, але до бажаного результату все одно не дотягує). Мені видається, що проблема сценариста-письменника в тому, що він забуває занурити читача в історію, передати проблематику і конфлікт твору неочевидним шляхом. Історія — це не набір подій і діалогів. А саме на це й скидається повість "На порозі ночі". Щось сталося, героїня кудись пішла, щось побачила, щось подумала, щось сказала, перемістилася в інше місце. Від художньої історії, тим паче фентезійної, хочеться чогось більшого. Хоч у книзі чимало магічного, вона все одно віддає нудьгою.
З іншого боку, книжка щедра на потенційно хороші візуальні сцени. У стилі анімації студії "Червоний собака". Ось героїня вперше виходить на вулицю, і її зачаровує величезне зоряне небо. Ось героїня мандрує химерним кладовищем, де літають напівпрозорі привиди і світять величезні світляки. Ось героїня простягає руку до величезної морди дракона з фарами-очиськами. Ось героїня отримує в подарунок ліхтар від Ліхтарника з дивною звірячою головою. Ось героїню приголомшує велич і магія університетської бібліотеки, яка бачиться мені у стилі Оксфорду з серіалу "Викриття відьом". Просто бери — і анімуй.

Іншою проблемою цієї книжки є надзайве моралізаторство. Хід створити начитаного романтика Тіма як антипод закутій в електронний світ Єві-Лізі, загалом, є правильним. І насправді приємно побачити відсилки до "Хроніків Нарнії" та інших книжок. (І чи великий екран мами Єви-Лізи — це не відсилка до класичних антиутопій?) Але вже з експозиції стає зрозуміло, що читачу будуть говорити просто в лоб: "Інтернет і мобільні пристрої — це погано". Поки тією мораллю не наб'є ґулю.
І нарешті сама героїня. Чому вона навряд чи комусь сподобається? Бо... пам-пам-пам… вона не приймає самостійних рішень, не має власної думки, просто пливе за течією. А це однозначний вбивця підліткової фентезійної історії. Я і в дитинстві, і в підлітковому віці (та й зараз) обожнювала сміливих, вольових, задерикуватих, одним словом, сильних героїнь. Навіть якщо вони чинили неправильно, порушували прийняті норми, мали не ті орієнтири.
Як на мене, було б цілком нормально, якби Єва-Ліза хоча б раз заперечила Тіму, що зі своїм планшетом вона впоралася б у цій ситуації набагато краще. Що її попередній спосіб життя був у чомусь ліпшим. І Тім би всупереч їй вирішив би проблему завдяки своїй метикуватості й начитаності. І Єва-Ліза визнала б своє хибне переконання і захотіла б здобути ті ж навички, що й Тім. І долала б перешкоди життя без Інтернету методом проб і помилок. У повісті, на жаль, Єва-Ліза просто всьому зачудовується і діє на втіху моралізаторському духу.
Попри все я сподіваюся, що друга частина буде набагато динамічнішою, такою, що занурюватиме у світ, і дасть відповіді на питання, які виникли в ході сюжету першої. А загадок тут багацько. Що за магія приспала все місто? Чому саме ці троє героїв — обрані? Які таємниці приховують батьки Макса і Єви-Лізи? І найбільше, що цікавить мого внутрішнього Зануду: яким чином вимкнення електрики пов'язане з вимкненням планшету? Планшет працює від заряду батареї. І далі, як я зрозуміла, вони змогли запустити кілька електричних пристроїв. Плюс, у всьому місті мала б знайтися хоч якась будівля, в якій передбачена автономна система електропостачання у разі вимкнення електростанції (натякаю, лікарня). /Режим Зануди вимкнуто./
І ще трохи про візуальне оформлення. Тут я завжди можу розраховувати на ВСЛ. Обкладинки Ани Годісь у серії "Наше фентезі" мені страшенно подобаються. Вони неперенасичені, зроблені за однією концепцію: фокус на привабливому обличчі головної героїні, фантастично-містичне тло, +/- фентезійний елемент і заголовок рубленою гарнітурою. Плюс, спокійні кольори. Конкретно ця обкладинка нагадує мені кадр із MMV за манґою. Так і хочеться спитати: з якого це шьоджьо?