317. Світлана Тараторіна "Лазарус"

5/5

[УкрФентезі  Бінґо]

"Лазарус" став найкращим українським фентезі 2018 року і, думаю, ще впродовж років триматиме високу планку. Я не помітила, як вимкнула режим "оглядач українського фентезі", і повністю занурилася в улюблений період початку ХХ століття. Київ удався авторці на славу.

У цьому відгуку я пропущу переказ основного сюжету, бо ви і так, певно, його знаєте.

Так, Київ,  вулик, в якому обік живуть і нечисть, і люди. Межа Імперії. Хаб, в якому перетинається непоєднуване. З дуже чітко вловленим настроєм доби. Тюрин, громадянин Імперії, а втім київського походження, поставлений в умови життя тієї спільноти, яку він зневажав, — нечисті. Поступово, крок за кроком, він приймає себе, приймає свою двоїстість. І виявляється, що маркери "ми" та "вони" не так вже й багато значили.

"Ви мене зовсім не знаєте, Василино. Я бачив більше за вас і чудово знаю, що гидотність натури не залежить від зовнішності чи виду. Ми самі вирішуємо, ким нам бути. Самі впускаємо всередину зло. А отже, маємо нести відповідальність за вибір. І немає ніяких виправдань".

Роман складається з кількох детективних справ, об'єднаних спільним витоком злочинів. Усе ведеться до спроби воскресіння легендарного Змія-Обадії, божественного ватажка нечисті. І це ще один величезний плюс, бо фольклорний змій не так часто зринає в українському міфологічному фентезі. А якщо і зринає, то радше в усталеній формі Змія Горинича. Мені сподобалося, як навколо постаті великого змія вибудувалася ціла релігія: від походження, падіння і до обіцянки нового пришестя. До міфотвору був залучений і медальйон-змійовик, який є центральним елементом обкладинки. До речі, саме цей змійовик був знайдений в моєму рідному місті Чернігові 1821 року на березі річки Білоус. За припущеннями, він належав князеві Володимиру Мономаху.

І, як не дивно, це не єдиний "чернігівський елемент" у книзі. В одній із справ зустрічається полковник Дунін-Борковський, який, за переказами, був упирем, після смерті не впокоївся і щоночі вставав з домовини для гульбищ з чортами. У "Лазарусі" він покаявся і перебрався до Києво-Печерської лаври. До речі, у цьому ж епізоднику зустрічається і зовсім фольклорний персонаж — Марко Проклятий, який вбив свою сестру і матір. Що не кажи, а "Лазарус" щедрий на вдалі відсилки. Так, наприклад, перше діло Тюрина посилається на справжню справу Бейліса. Можна зустріти й давніші згадочки про Хмельницького чи Франка, і тоді вже не лишається сумнівів, метафорою якого народу є нечисть.
Моїм улюбленим персонажем несподівано став... Топчій. Герой, який впродовж всієї історії не переставав мене дивувати. Не так часто знаходжу собі нових улюблених персонажів, але вовкулака справді класний.
За жанром, "Лазарус" — міське фентезі з елементами альтернативної історії, бомбезне в кожній детальці. Єдине, що на фоні фантастичного елементу детективна складова трохи програє. Мені не вистачило трохи саспенсу.

Отож, "Лазарус" уповні переконав мене, що я буду купувати й наступні книжки авторки. Та й за цю я бралася після приємного знайомства з її стилем через оповідання у збірці "Питання людяності". Дуже сильний дебют, чекаю ще!