297. Ерін Гантер "Шлях Вогнезора" (Коти-вояки #6.5)

3.8/5

Хто ж не любить доповнення до великих серій? От і Ерін Гантер вирішили не відставати від тренду і написали "Шлях Вогнезора" — перше спеціальне видання із серії про "Котів-вояків" (всього їх 11).
Головний конфлікт роману одразу інтригує. Вогнезір бачить дивні видіння про п'ятий клан, який вигнали із лісу, коли Двоноги прийшли на їхні землі вирубувати дерева і будувати свої будинки. Інші клани відмовилися прихистити їх, то коти були змушені шукати новий дім.
Але щось пішло не так. Вогнезір відчуває моральний обов'язок з'ясувати, що сталося, і відновити Небесний клан.
Провідник залишає свій клан на вірного друга Сіросмуга і разом із коханою Піскоштормою вирушає у далеку й непевну виправу.

Чесно кажучи, перша сотня-дві сторінок видалася мені затягнутою. Вогнезір із Піскоштормою довго і нудно намагаються знайти сліди громових котів, минають людські поселення, втрапляють у шторм, гублять і віднаходять одне одного. Хоч якусь реальну дію створюють ревнощі Піскошторми до Плямолистки, бо вона переконана, що є лише заміною покійної медикицьки.

А от далі... далі стає значно цікавіше. Вогнезір з Піскоштормою знаходять колишній табір Небесного клану цілковито порожнім. Лише один старий кіт пам'ятає перекази про минувшину і пишається своїми предками. Інші ж нащадки котів-стрибунів стали або самітниками, або кицюнями. Тож Вогнезір вирішує зібрати із тих, хто лишився, нову спільноту на старому місці.

"Клан — це не лише коти, Піскоштормо. Клан — це єдність, яка живе за вояцьким правильником".

А оце ой як непросто, бо коти не розуміють, який їм зиск із того, щоб бути частиною клану. Основна ідея цієї книжки — як у відомій притчі про старого батька і його синів. Коли він показує, як легко переламати одну гілочку, але кілька гілок разом стають незламними. Коти звикли або дбати лише про себе, або думати лише про свій комфорт.

— Так, я приєднуюсь, — відповіла йому Листинка. — Якщо життя у Клані справді таке, як ти описав, тоді у котів буде якась мета. Ми будемо не просто бродягами, які живуть лише задля того, щоб жити".

Ерін Гантер вводять кілька показових персонажів:

• Вишнелапка (Вишенька) і Горобцелап (Борис)  — юні коти, які живуть лише розвагами;
• Гострокіготь (Шрам) — кіт, якого цікавить влада, але не добробут спільноти;
• Конюшинохвоста (Команиця) — кішка, яка залюбки користується вигодами клану, але не спішить виконувати свої обов'язки.
• Дощошуб — хоробрий кіт, який однак не бачить себе в клані.

Кожен із них переживає зміни у кращий бік, переборює свої недоліки і стає повноцінним членом спільноти. Так, ця частина мені найбільше сподобалася.

Міцність новоспечених уз у фіналі випробовується битвою з давнім ворогом, який вигнав Небесних котів з їхнього табору. Тут авторки вдаються до цікавого, як на мене, ходу. Задача подолати море пацюків ледве натренованим воякам видається неможливою. Але коти вирішують проблему не грубою силою, а буквально відсікаючи їй голову.

Щодо нової провідниці клану Ряболистки, то натяки були, але, на мою думку, сам персонаж був розкритий не повністю у порівнянні з тим же Дубощитом. Це мене дещо розчарувало.

Загалом, "Шлях Вогнезора" видався мені слабшим за перший підцикл, складається враження, що роман писали поспіхом, не редагуючи, як слід. Та провідні теми були класними: тут вам і байдужість до чужої проблеми чотирьох кланів, і непросте створення міцної спільноти Вогнезором. Я б значно скоротила книжку на початку і трішки розширила всередині. Цікаво, чи почуємо ми ще про Небесний клан у майбутньому?