280. Леся Українка "Бояриня"

4.7/5

Шукаючи для пункту "Герой з вашим іменем" книжку, я обирала між "Бояринею" і "Ніччю перед Різдвом". Чомусь мені здалося, що "Бояриню" я не читала і тільки вже потім зрозуміла, що в школі ми її проходили. Отож, я пішла, записалася в бібліотеку (знову), взяла книжку і... прослухала радіовиставу.

Радіовистава таки класна, як і сама поема. Та, що мене чомусь дуже здивувало, актуальна. Навіть якщо поміняти Україну та Московію на вигадані країни, ідея тексту лишиться такою ж сильною.

Дія відбувається після Березневих статей, тобто Гетьманщина вже лежить під Москвою. Головна героїня Оксана виходить заміж за Степана, який служить при дворі царя, і перебирається разом із чоловіком до Московії. Перед весіллям вона була впевнена, що витримає все, адже буде з коханим. Але не так сталося, як гадалося.

Оксана (сідає, мов знесилена, на ослін і спирається на стіл)Скрізь горе, скрізь, куди не обернися...
Татари там... татари й тут...
СтепанОксано!
Що мариться тобі? Татари тут?
ОксанаА що ж? Хіба я тут, не як татарка,
сиджу в неволі? Ти хіба не ходиш
під ноги слатися своєму пану,
мов ханові? Скрізь палі, канчуки...
холопів продають... Чим не татари?

У Москві все інакше. Там соромно бути носієм своєї культури. Оксана не може вийти з дому, не може співати і танцювати, змушена мовчки прислуговувати гостям та ще й терпіти від них брудні "привітальні" поцілунки. Серйозно, це огидний звичай. Ба більше, вона не може відправити своїм друзям і родині грошову допомогу чи бодай якусь вісточку, не накликавши на нову сім'ю біди. Вона чахне, марніє. Останні діалоги аж просякнуті чорним-чорним сарказмом. Просто як я люблю.

Леся Українка майстерно доводить головну героїню до знемоги, до божевілля. Вона розлючена і вона втомлена. Вона нічого не може вдіяти. Гірким є образ родини Степана: його матері і сестри. Вони прихильні до невістки, але вже не в змозі її зрозуміти, оскільки теперішнє життя вважають нормальним. "Тут так заведено", — повсякчас повторюють вони. Ганна, хоч і захоплюється її новою подругою та її розповідями, але продовжує жити так, як звикла. "Бояриня" — це більше, ніж про історичну ситуацію. Це про життя героя на чужині, серед людей водночас близьких і водночас далеких.
Сьогодні, на жаль, не треба їхати в Москву, щоб потрапити в подібну ситуацію. Але можливостей у нас більше. Сьогоднішня Оксана не здалася б так просто на поталу відчаю. І це радує.

Видання, на перший погляд, жахливе, але ілюстрації всередині дуже-дуже гарні

P.S. Так, моє справжнє ім'я — Оксана. Росаву, до слова, я взяла із книжки Марини Павленко "Русалонька із 7-В проти Русалоньки з Білокрилівського лісу". Найулюбленіша частина з трилогії (тоді ще трилогії, як я читала).