270. Фредерік Пол "Брама"

4/5

Володар премій "Г'юґо", "Локус", "Неб'юла"...  і бісова космоопера! Не люблю космоопери (в літературі принаймні). Зокрема "Брама" — це така собі історія про золоту лихоманку, але в космічному антуражі. Ну клас. Суспільство як було у 80-х, так там і лишилося. Тааак, я знаю, що текст не про це. Але дайте поскиглити.

З іншого боку, "Брама" — це потужний психологічний роман, гарно виписаний, у певних моментах гідно продовжує "Чужинця" Гайнлайна. Але настільки депресивний, що читати його треба за певного настрою.
У центрі історії — колишній проспектор Роб, якого мучить почуття провини, і він разом із роботом-психологом намагається усвідомити свій біль. Тому тут є дві часові лінії: перша у "теперішньому", де Роб веде розгульне життя, але не знає, куди себе діти, і страждає від спогадів, друга в минулому, з часів, коли він тільки прилетів на Браму, став проспектором і наважився полетіти на кораблях таємничої цивілізації гічі у пошуках їхніх артефактів, за які можна скосити чимало грошенят.
Життя на Брамі доволі розгульне, що і слід було очікувати від такого місця, адже тут зібралися шукачі легких здобутків. Сюди прилітають люди у пошуках кращої долі, мріючи, що їм пощастить виграти у лотерею. Одним із таких є Роб, але він довго не може змусити себе записатися на виліт, боячись, що якщо і повернеться назад, то тільки у вигляді розпеченої чи розплющеної плоті. Він заводить стосунки з кількома жінками, шукаючи в них і розради, і любові, і сексу. А наприкінці... робить доволі природний вчинок. Якщо вам подобається колупатися в огидних і не зовсім закапелках людської психіки, то "Брама" має зайти. Я, на жаль, не змогла пройнятися драмою головного героя. Мені ближчі сюжети про людей, які зі злиднів вилазять розумом, самовдосконаленням, а не вдачею, але то таке, особисті вподобання. І знову ж таки, автор мав на меті зовсім не це.
Що для мене врятувало це читання, то це майстерність автора. Повний "Чужинець", наприклад, видався мені затягнутим і негармонійно скомбінованим у його частинах, але в "Брамі" все логічно пов'язується одне з одним, без зайвих пасажів. Як завжди, прийом вставних міні-історій спрацьовує для мене на ура: невеличкий refreshment між стражданнями Роба у вигляді інтерв'ю з професорами, витягами з результатів польотів чи договору проспектора став для мене приємним сюрпризом.
Вписалися сюди на фоні й нетрадиційні стосунки: бісексуали, геї (лесбійок, правда, не помітила). Сприймаються вони як належне — люди замкнуті в одному місці й часто зневірені, їм же треба кудись свою енергію дівати! Хоча й головному герою трохи перепало у стилі Фройда: "Певно, тому я і думаю, що коли тобі пхають щось у задній прохід, то це вияв любові" (цитата неточна). Спогади про матір дали несподіване обґрунтування його бісексуальній натурі.
Продовжуючи порівняння з "Чужинцем", то переклад тут значно кращий. Я не буду проводити глибокий аналіз, мені достатньо того, текст читався легко, органічно, без спотикань через якісь дурні дрібниці, і це навряд чи переклад з російської ("гічі" — відчуваєте?). І дизайн обкладинки досить гарний: тільки погляньте на назву, наче нічого такого, але ж атмосферно!