264-265. Стівен Кінг "Протистояння. Том 1", "Протистояння. Том 2"

4.2/5

Для мене зима починається читанням не сніжними затишними казочками і не різдвяною магією. Зима — це той сезон, який треба розпочати із хорошого жахастику. Добре скидає стрес перед сесією) 

"Протистояння" — це грубезний роман про апокаліпсис, який стався через неполадки в таємній лабораторії, у результаті чого на волю вирвався мутований вірус супергрипу і викосив майже все населення. Ті, в кого виявився імунітет, розділилися на два табори за добро і за зло. У кожного з них був свій містичний поводир: у першому стара матінка Ебіґейл, яка бачила божі видіння, у другому темний чоловік Річард Флеґґ ("Пустелею тікав  чоловік у чорному — його переслідував стрілець").

У першому томі оповідається про виживання після епідемії головних героїв: вагітної Френ, глухонімого Ніка, Стю, якого тримали в лабораторії через його імунітет, недоумкуватого Тома, співака Ларрі та інших. З іншого боку: злочинець Ллойд та божевільний підривач Сміттєбак. Кожна сторона формує своє поселення і відчуває, що війна неминуча. У другому томі відбувається саме протистояння.

Півтори книжки я прочитала за пару днів. А далі сталося щось рідкісне: я не хотіла перегортати сторінку, бо боялася дізнатись розв'язку. У романі багато всілякої біблейсько-християнської маячні, яка все ж, на щастя, не переросла в щось догматичне. Бо коли помер *спойлер* і матінка Ебіґейл сказала їм рушати пішки самим до темного чоловіка, мені раптом перехотілося далі читати. Хотілося б сказати, що все скінчилося добре, але  ну... колесо закрутилося знову, чого і слід було очікувати.

Кінг, як завжди, підкупає своїми персонажами, які ваблять і переживання яких пропускаєш через себе:  будь то дуже хороший хлопець чи останній покидьок. Надзвичайно цікаво спостерігати за змодельованою ситуацією, в яку потрапляють ті, хто вижив — що вони будуть робити? Чи чинитимуть морально? Чи об'єднаються люди знову?  І якщо так, до чого це призведе?  

Загалом, "Протистояння" — штука хороша, якщо вас цікавить подорож, а не кінцева мета. Не прикіпіти душею до персонажів просто неможливо. Але вибачте, пане Кінгу, здається ця вся біблейскість попсувала мені враження,  хоч я і розумію, що це своєрідна метафора. І *спойлер* ви вбили Т_Т Не можна ж так.