244. Джин Вебстер "Довгоногий Дядечко"

5.5/5

Це якась всесвітня змова — знову немає сиквелу. Хоча спішу Вас здивувати, перш ніж кричати зраду: це перший український переклад у 21 столітті культового "Довгоногого Дядечка"! І досить непоганий, маю я сказати. Перекладачка — Ірина Бондаренко, "Маленькі жінки" — теж її рук справа. Раніше "Довгоногого Дядечка" перекладали аж у далекому 1930 році, його перевидали минулого року у видавництві "Знання".

У повісті йдеться про сироту Джуді, яку таємничий опікун відправляє до коледжу, щоб вона стала письменницею. Єдина його вимога — аби вона щомісяця писала йому листи, але він, звісно, не буде на них відповідати і не скаже свого справжнього імені. Дівчині вдалося лиш краєм ока побачити його високий силует, звідки і взялося прізвисько Довгоногий дядечко.
Книжка і складається з листів, які Джуді пише своєму покровителю. У них вона розповідає про навчання в коледжі, про друзів, про творчі плани, свої філософські роздуми та багато іншого. Але листи завжди дотепні та життєлюбні — я була в повному захваті, читаючи їх!

"Ви знаєте, Дядечку, на мою думку, найголовніша якість для будь-якої людини — мати уяву. Це дає їй змогу поставити себе на місце інших. Уява робить людей добрими, співчутливими та розуміючими".

Джин Вебстер креативно підійшла до побудови структури: частіше можна бачити щоденникову форму, але один епістолярій — це досить незвично. Разом із тим це дає свободу змінювати стилі листів, як тільки заманеться, вписувати в них те, що захочеться. Ба більше, в них навіть малюнки є! Авторка мала талант до шаржів, бо ілюстрації такі ж веселі, як і тексти.

Слідкуючи за таким однобічним листуванням, можна бачити, як розвивається характер головної героїні. Зі знайди, що ніколи не виходила за межі сирітського притулку, Джуді перетворюється на начитану й освічену молоду жінку — і то з доволі нестандартними та феміністичними поглядами. А ці її викиди у бік церковних служб — fabulous! Даруйте, але після "Маленьких жінок" ці невеличкі шпильки тішать око стриманого атеїста. Приємно бачити, що дівчина прагне жити своїми силами, намагається відплатити за витрачені на неї гроші та навіть суперечить своєму опікуну, якщо чогось сильно хоче.

"Саллі висувається на посаду старости класу, і, якщо прикмети не підводять, її таки оберуть. Така атмосфера інтриг — ви б подивилися, які ми всі тут політикани! І скажу вам, Дядечку, коли ми, жінки, отримаємо свої права, вам, чоловікам, слід буде остерігатися, щоб зберегти свої".

До слова, про самого "майстра Джерві". Хоча через однобічні листи прописати стороннього персонажа видається завданням непростим, але авторці це вдається. Ми дізнаємося, що він зацікавився Джуді через її шкільне оповідання, а потім поступово завдяки листам його ще більше стало тягнути до неї, аж він зважився з нею зустрітися. Хоча дівчина спершу не здогадується про його особистість, та між ними починає розвиватися романтичне почуття. Особливо смішно читати, як цей дядечко Пендлтон ревнує до іншого хлопця. Любовна лінія у цій історії ненав'язлива і дає змогу читачу самому вловлювати натяки.

Оформлення, до речі, як і з "Маленькими жінками" мене потішило. Для обкладинки використано кадри зі старого чорно-білого фільму, тоді ще так цікаво акторам підводили очі. Серія "Світовид", як на те пішло, виглядає незле, проте принт на форзаці я прибрала б.

"В кінцевому рахунку цінуються не так великі радості, як задоволення від геть незначних. Я відкрила власний рецепт щастя, Дядечку, і це — жити сьогоденням. Не постійно шкодувати про минуле чи жити в очікуванні майбутнього, а отримувати якомога більше від даної миті".

А наостанок — бонус. Вулична мода часів Прекрасної Епохи на світлинах Едварда Лінлі Самборна. Капелюшки~~~