Комікс #1. Марк Гендрікс "Тибет. Зцілення Муші, доньки м'ясника"

4.4/5

Відчуваю перед собою непросте завдання розповісти про цей piece of art, який досить нетиповий для свого втілення у формі графічного роману. Без образ, але комікси, навіть ті, які мають серйозну ідею і навантаження, все ж орієнтуються на більш масового читача, їхню оповідь простіше сприймати. Той же "Берсерк" з вражаючою мальовкою і похмурим світом усе-таки не втрачає нотки розважальності. "Тибет" цієї цілі не переслідує. Автору важливо не захопити читача (хоча це йому вдається чудово), а викласти перед ним сатиричний погляд на події, що розгорнулися на території тибетської спільноти, гострими штрихами препарувати соціум та його проблеми.

Для кого створювався цей роман? Марк Гендрікс захоплюється Сходом, але також йому відомо про західне сліпе обожнювання різних східних практик, схованих за красивими словами "єднання з природою та світом", "досягнення нірвани", хитрими манускриптами і мудрістю Далай-Лами. Можливо, в Тибеті здавна живуть правильно і щасливо, а їм тільки заважають? Звучить це, звісно, заманливо, та погляньмо, чи справді все так добре, як це малюють.
Муша, донька м'ясника, отримує дозвіл від свого пана вирушити до лами-цілителя, щоб той допоміг їй позбутися червоного висипу по всьому тілу, вигнавши злого демона, після чого вона зможе щасливо вийти заміж. Їй дають перепустку, дозвіл взяти супутника та незрозумілу "карту" у вигляді кола з якимись знаками-карлючками, яка приведе її до монастиря. Разом із нею вирушає її сусідка Лхасо, досвідчена карма-мудра й дакіні. А далі починає відбуватися повний треш.

Подорожуючи за "знаками", дівчина та її супутниця зустрічають різноманітні секти (релігійні школи), кожна з яких вважає себе правильною, а інших — дурнями. Ми бачимо, що втрата перепустки може спричинити в найкращому разі до відрубаних кінцівок та великого штрафу. Та й взагалі доля не милує жінок. Вони мусять сплачувати величезні податки, робити різні "добровільні" внески, запрацьовувати себе та задовольняти бажання чоловіків. Я так трошки почитала, є така практика, в якій через інтимний зв'язок отримується певне просвітлення, тому в книжці можна побачити багато таких сцен.

Мандри жінок не позбавлені певного містицизму. Ніколи не знаєш, чи правда вони, наприклад, зустріли йеті чи то їм тільки примарилося через мороз, чи то була ще одна секта. Кульмінаційна сцена із Су, повна нутрощів і жаскості, раптово обривається появою дизайнерки, яка їм допомагає і повертає читача до реальності. Весь роман побудовано на цьому контрасті, тому історія, якою б химерною вона не видавалася, проникає глибоко в тебе.

У книзі є три моменти, які мені надзвичайно сподобалися через те, як автор їх показує.

Перш за все, це початок роману. Комусь він може видатися затягнутим, але він дозволяє щонайкраще підготуватися до того, що чекає на тебе далі. Я говорю про велике зібрання, на якому пропонується 108 разів промовити "ом мані падме хум", що має вирішити всі проблеми. Далі Гендрікс ще не раз використовує цей прийом, хоч і в менших кількостях. Це дуже вдалий і дуже саркастичний хід, який показує надмірну фанатичність тибетців довкола своєї релігії. Молитви молитвами, але на ділі нічого не вирішується. Пригадую сцену, коли одному чоловіку відрубали руки, то замість того, щоб скористатися аптечкою, йому прочитали молитви.

Друге — це Лама в поселенні Муші. Хоча протягом всієї оповіді він тільки те й робить, що сидить і медитує, з'являючись час від часу на сторінках, але це чи не найхаризматичніший персонаж. Він майстерно маніпулює людьми заради власної втіхи. І якщо ви бачили ці сцени, то ви розумієте, про що я. Автор зобразив його усміхненим і мирним, але він вдало міняє фокус, показуючи всю ницу натуру Лами.

І третє — теж про Ламу, а саме про сцену з послушниками (стор. 289-290).  Він промовляє: "А зараз всі, хто в мене вірить, стрибайте з гори!" І вони справді стрибають. Фрейм поділено на біле і чорне, реверсним кольором відповідно на яких зображено хлопчиків, що падають. Насправді силуети дуже схематичні, деталей не розгледиш, але видно за їхніми руками, що вони роблять це радо, перетворюючись внизу фрейму на скелети.

А тепер, власне, до малюнку. Це доволі об'ємний роман, на 392 сторінки. Автор використовує "рвані" лінії, нечасто вдається до деталізації, але саме це надає зображенню особливого шарму. Обличчя персонажів гоструваті, подекуди карикатурні, та кожен з них має свій характер, кожна емоція схоплена і зафіксована. І знову ж, варто віддати автору належне за його майстерність як коміксиста, тому що розкадровка просто прекрасна, фокус плавно переміщується з деталей на більший вигляд, створюючи широку й об'ємну картину подій. Оповідь багата на гірські пейзажі, від яких перехоплює дух: у порівнянні із величчю природи персонажі видаються геть крихітними.

Українське видання побачило світ у "Кальварії".  Хочеться похвалити за чудову роботу над книгою, хоча без кількох одруків не обійшлося, зокрема на обкладинці (можливо, в останній момент міняли із Мхуші на Мушу?) Папір жовтенький, але цупкий і лише зовсім трішечки просвічується. Чорної фарби не пошкодували, друк виглядає гідно. Переплетено міцно і, зважаючи на велику кількість сторінок, гортати досить легко, не треба щось додатково пригладжувати.

Отож, враження від роману "Тибет" абсолютно позитивне. Так, це непросте чтиво, і фанати коміксів — явно не ЦА (хоча кров, секс, насильство можуть привабити певний їхній вид), але сама історія безперечно заслуговує на увагу. Марк Гендрікс вміло будує мальовану оповідь, тож якщо ви поціновувач глибоких сюжетів, не боїтеся заґуґлити такі страшні слова, як "варджрапані", цікавитеся Сходом і любите сатиру — вітаю! — це саме те, що вам потрібно.