239-240. Артем Чапай "Авантюра XL", "Тато в декреті"

4.4/5

Рідко читаю дві книги одного автора поспіль, якщо вони не серійні, але тут Місяць увійшов у повну фазу і обернувся тричі навколо своєї осі. "Авантюра XL" і "Тато в декреті" — досить різні за змістом і формою, але обидві написані на базі авторського досвіду, у жанрі, близькому до роману-репортажу. Якщо я помиляюся, можете мене виправити, але щось подібне я читала у Сергія Дзюби, там це називалося книгою спецрепортажів.

є в цьому щось романтичне —
поламатися in the middle of nowhere.
по-нашому, в глибокій жопі.

"Авантюра XL" — уже доповнене перевидання цього трейвелогу, який оповідає про те, як Артем Чапай фактично кидає університет і подається у півторирічні мандри автостопом по Мексиці, Кубі, Белізу, Ґватемалі, Гондурасу та ще низки північноамериканських країн. Стиль оповіді нестандартний,  бунтарський, майже хуліганський, у вигляді неримованого вірша без великої літери на початку речення, що дуже пасує до книжки. Текст помережаний вставками із особистого щоденника і лістингами чатів. Іншомовні слівця і вирази виглядають дуже органічно, за що окремий плюс.
Слідкувати за пригодами автора та його друзів-знайомих надзвичайно захопливо. Хоча у книзі багато роздумів щодо політичних режимів, соціально-економічного стану людей,  законів та різноманітних процедур, протестів, на які він теж примудряється потрапляти, я не можу не відзначити теплоту щодо добрих зустрічних, дівчат і приятелів, яка вселяє надію на те, що попри все хороші люди є всюди, а щастя можна знайти за будь-яких обставин.

подарувати щось людині, яка тобі
подобається, —
куди приємніше, ніж володіти.
і найприємніше дарувати те, що найбільше лю-
биш сам,
найулюбленіший предмет,
до якого ти прив'язуєшся, — 
тоді ти краще відчуваєш,
що прив'язався до людини.
може, це спосіб зберегти її в серці?

Сама по собі книжка викликає обіцяні в анотації відчуття рок-н-ролу, сучасного сковородизму чи мандрів японських монахів-поетів. По-доброму заздрю автору мати мужність відірватися від звичного комфорту і податися в невідомі країни з мінімальними коштами при собі. Я б так ніколи не змогла. Добре, що існують такі "божевільні ґрінґо", які після своїх мандрів можуть розповісти про побачене.

"Тата в декреті" вже досить давно хотіла прочитати і чомусь думала, що це щось гумористичне. Ні, гумору там теж вдосталь, але основна мета геть інакша. На відміну від "Авантюри", у цій книзі оповідається вже не про вільного від світу студента, а про сім'янина, в якого двоє малих синів і така ж заклопотана роботою дружина, як і він сам. Ні для кого не секрет, що за дітьми майже завжди доглядає жінка, поки чоловік "сім'ю годує". Це настільки в'їлося в традиції, що тато в декреті видається чимось екзотичним і героїчним. І якщо б мене попросили сказати, про що ж ця книжка, то я б сказала, що це великою мірою ода жінці, яка встигає все і навіть більше, ще й при цьому не божеволіє.

"Батько може сидіти з дітьми, мама може заробляти на сім'ю. Неймовірно, але факт! Підтверджено власним досвідом!"

Книжка складається з розділів-статей у щоденниковому стилі, кожен з яких присвячений певним моментам життя з дітьми чи роздумам про якісь звичні речі з незвичайного боку. І в цьому полягає її перевага, адже завжди цікаво побачити погляд "чужинця": і в даному випадку це справді так. Найбільше, певно, мене змусив замислитися розділ про лікарню, коли автору довелося лягти з хворим сином у стаціонар, і в навколишніх жінок він викликав почуття незручності. Довелося пошвидше одужувати і звідти якнайшвидше тікати :)
Цікаво, що Чапай не приховує певні негативні емоції, які домішуються до любові до родини, коли іноді хочеться плюнути на все чи визвіритися. Додаються і непрості проблеми, як важко водночас приділяти рівну увагу обом синам чи самому собі. З іншого боку, заходишся мімішністю, коли він описує, як бере дітей на ранкові прогулянки, коли вони з дружиною вчаться розподіляти між собою обов'язки.

— То ти сьогодні з малим, а я попрацюю? — запитала Оксана. Вона працює за дедлайнами, а не за розкладом.— Давай.Вона пішла в кімнату, а я став біля вікна, трохи розхитуючись ліворуч-праворуч, аби малому спалося солодше.Вітер гнув тополі біля школи, але дощ уже став дрібнішим і тихшим. На капоті червоного "Хюндай Ґетц", припаркованого під будинком, лежала гілка тополі завгрубшки з руку.Я взяв зі столу читалку, поправив малого на грудях, сів на стілець. Це було офісне крісло, із суцільним металевим каркасом, тож я зіперся на спинку і злегка погойдувався, не боючись її зламати.І коли я вчергове відірвався від Чехова й поглянув на дощ за вікном, мене накрило.Це ж і є воно — моє просте людське щастя!У Курта Воннеґута був родич, який у подібні моменти усвідомлення вголос казав: "Ah, if this isn't nice, what is?"

Інститут бабусь заслуговує окремої уваги, але для цього і заради всіляких інших цікавинок раджу прочитати саму книжку :)
У цілому, "Тато в декреті" можна порівняти з екскурсією в цивілізовані країни, коли можна побачити, що життя, виявляється, може бути інакшим. Можливо, це лише мій досвід, але я здебільшого (в дитинстві, принаймні)  спостерігала сім'ї, де тато був саме "годувальником" і "головою" родини, але турбота про дітей і хатні справи переважно лежала на мамі. Навіть думки ніколи не виникало, що може бути інакше. Тішить, що мої уявлення все-таки розвінчуються, що інститут сім'ї теж потихеньку стає сучаснішим.
Книжка оформлена веселими ілюстраціями — я просто в них закохалася. Та й сама верстка потішна, приємна оку, з виділеннями у тексті. Власне, за що я і люблю "Віват", то це за те, як вони підходять до створення книги.
Артема Чапая ще неодмінно читатиму: згадалося, що колись мені Інна радила "Червону зону" і довго заходилася компліментами цьому роману. І, здається, в якомусь із випусків СФ було чи то інтерв'ю, чи то рецензія, чи то і те, інше. TBR уже тріщить по швах.