227. Shannon Hale "Book of a Thousand Days"

4/5

Рідко побачиш дійсно якісно написаний ретелінг, але це саме той випадок, коли автор знає, що робить.
Я не пригадую оригінальної казки братів Грімм, до цього я зустрічала цей сюжет тільки в п'єсі Моріса Метерлінка "Принцеса Малена", де події скінчилися геть не так щасливо. На щастя, завжди є Вікіпедія, щоб зрозуміти, що ж було в першоджерелі.
Підозрюю, обернення в цій казці служниці на головну героїню нікого не здивувало. Книга побудована на основі її щоденника, де розповідається про їхнє з леді Сарен життя у вежі та подальші пригоди, коли вони з неї вибираються. Дашті — одна із насмішниць (mocker), які живуть у степах. Коли її мама померла, а клан не став би приймати зайду на зиму, вона подалася у місто шукати й роботу, де й присягнула на вірність своїй леді і зголосилася провести разом із нею 7 років у вежі.
Леді Сарен — зламана дівчина, яку собі за дружину вимагає страшний хан Хазар. Вона постійно плаче, чує дивні звуки та бачить моторошні ілюзії. Навіть лікувальним пісням Дашті важко достукатися до неї. Хоча піклуватися про леді стає все важче, віддана Дашті, яка дала клятву перед богами, не може покинути її.
І, зрештою, романтична лінія. Це хан Теґус, з яким леді Сарен листувалася і хотіла вийти за нього заміж. Вона наказує Дашті видавати себе за неї, і це закінчується їхнім взаємним і справжнім коханням.
Образ Дашті мені весь час нагадував Кьоко зі "Скіп біту", тільки у більш релігіозному світі. Це той тип героїнь, в яких наївність не дратує, адже разом із тим вони надзвичайно талановиті та сильні. Коли вона вийшла сама проти перевертника Хазара, це було класно. Вона взагалі поводить себе круто, поєднуючи у собі "простолюдинську" вдачу та меткий розум.
Цікавим прийомом виявився і кіт. Перш за все, коли Теґус дарує його "леді Сарен", то Дашті дає тваринці ім'я Мій Лорд, не припиняючи повторювати його і пестячи. Це дає натяк читачу, що у дівчини з'явилися почуття до дарувальника. Другою його роллю є заспокійлива дія. Він вгамовує страхи леді Сарен, і вона нарешті починає знову відчувати задоволення від життя.
Отож, книга досить і досить хороша. Для шанувальника ретелінгів, як я, взагалі суцільне задоволення, бо часто ретелінги нагадують радше фанфіки чи спроби автора-початківця, аніж повноцінні романи.