214. Євґєній Замятін "Ми"

5/5

Неочікувано сильна книга: як за ідеєю, так і за виконанням. Я не дуже шарю в російській літературі, та їхній класичний роман завжди змушував мене задаватися питанням, як можна так нудно писати (коли в ті ж часи існували такі метри захопливого тексту, як Дюма чи Діккенс). Пригадується мені один опус сумнівної якості, Толстого, здається, коли головний герой вийшов на середину поля і давай думу думати. На цілу чверть книги думав. Добре, що Замятін не пішов за цією традицією.
Роман "Ми" з'явився у 20-х роках минулого століття, доволі непростий час суцільного хаосу. Сучасники Замятіна засудили роман, тож він подався у мандри Європою та Америкою, надихнувши Джорджа Орвелла на "1984", і повернувся на батьківщину автора ближче до розпаду СРСР.
Оскільки Орвелл мене дуже вразив, я не думала, що "Ми" буде таким же геніальним. Цікаво було побачити, де Орвелл знаходить спільні точки дотику і наскільки інакший Замятін у своєму стилі.

"Людина — це роман: до останньої сторінки не знаєш, чим скінчиться. Інакше не варто було б і читати..."

Текст будується у формі щоденника, що дає змогу глибше співпереживати герою. Д-503 — талановитий будівельник космічного корабля, який має на меті полетіти в космос та донести до інших форм життя, якщо такі будуть, велику ідеологію Єдиної Держави. Чоловік свято вірить у правильність математичного ладу і вирішує викласти свої думки на папері. Його мова — клаптикова, лаконічна, але разом з тим метафорична, експресійна. Він застосовує до інших нумерів-людей порівняння з геометричними фігурами та кольорами, це додає картині якоїсь неймовірної чарівності. Моїм улюбленим виразом стали "губи-ножиці". Треба вже починати складати топ цікавих художніх прийомів.

 — Так, добре... — вголос сказав я собі. І потім їй: — Я ненавиджу туман. Я боюся туману.
— Значить — любиш. Боїшся тому, що це сильніше за тебе, ненавидиш тому, що боїшся, любиш, бо не можеш підкорити собі. Адже тільки й можна любити непокірне.

Д-503 абсолютно щасливий і задоволений своїм життям. Можливо, лише волосаті руки трохи не влаштовують (подібні детальки можна побачити й в романах Харукі Муракамі, до речі). Та ось в його житті з'являється І-330, жорстока жінка, яка одначе настільки його в себе закохує, що підкоряє його власній волі. Д-503 вже байдуже до всесвітнього щастя, аби лиш вона була  поруч. Але І-330 робить це не просто так: чоловік потрібен революціонерам як головний інженер космічного корабля.
Звісно, можна говорити про те, як влучно Замятін передбачає тоталітарний режим, що в його антиутопії постає питання про справжнє щастя і проблема знеособлення, зомбування людини. Але не буду про очевидне. Мені от що цікаво: коли вперше в літературі з'явився образ відмежовувальної "зеленої стіни"? Цьому посприяла індустріальна революція чи подібні припущення з'являлися й раніше?
Варто звернути також увагу на образи О та R. У такому роботизованому суспільстві вони видаються напрочуд людяними і вірними. О так сильно кохає Д-503, що зважується піти проти закону і зберегти за собою право на материнство.
Єдине, що мені в цій книзі здалося не зовсім щирим, — це певні згадки про релігію. Д-503 наводить цілі розлогі історії, щоб аргументувати свою думку щодо безглуздості цього всього, але я не зовсім розумію, звідки у такого звичайного громадянина широкі пізнання про минуле? Навіщо воно йому? Невже цьому спеціально так детально вчать? Але це дрібниці.

Читала я українське видання від "Komubook". Дуже ним задоволена, текст читався легко, майже мелодійно. Якщо хтось сумнівається, чи є сенс брати переклад з російської, то мушу заспокоїти, що ви не розчаруєтесь. Для мене ж: чудово, ще є хоча б невеличка можливість зменшити частку російськомовної літератури. Мені банально легше читається українською.
P.S. Ім'я автора перекладено за фонетичним принципом. Нестандартно)