210. Ярослав Мельник "Маша, або постфашизм"

5.5/5

Одна з найкращих книг 2016 року і не тільки. Жанр антиутопії поповнив гідний її представник.
Дія відбувається у постфашистському суспільстві: прогриміла ще одна хвиля війни, яка утвердила перемогу фашистів, перетворивши "нижчих людей" на зовсім не людей — тварин або ж, як їх назвали, сторів. Стори вирішили проблему робочої сили та харчу, від технологічних "викрутасів" було вирішено відмовитися, люди зажили вільно й на повне пузо, із правом не працювати і насолоджуватися життям. Покоління, яке чуло про війни лише зі сторінок книг, сторів розводили, водили на злучки, різали або здавали на м'ясокомбінат, навіть на думці не маючи, що вони чинять щось не так. Аж доки не.
Цікавий образ отримує держава. Це ніби дуже демократичне суспільство, де всі можуть робити, що хочуть, де немає навіть органів охорони правопорядку. Але рано чи пізно мали з'явитися люди, які виступили проти називання людей тваринами, які роздмухали це питання, тож держава одразу ж стала діяти жорстко.
Варто також у цьому контексті сказати про прийом використання газетних статей, у яких ведуться суперечки щодо людяності сторів і того, що таке людина. Прийом цей поширений, хоча часто може видатися нудним, але з "Машею" такого не сталося. Статті показують протиставлення, боротьбу думок, займають призначене у структурі роману місце. Крім того, залучення ЗМІ як окремого "персонажа" видається мені напрочуд вдалим ходом.

Головний герой — звичайний чоловік, який час від часу пише репортажі і коле сторів. У нього є дружина і майже дорослий син, але він відчуває, як порозуміння з родиною все більше зникає. Тим часом він починає тягнутися до своєї стори Маші, яка, як йому здається, відчуває його навіть краще, ніж власна дружина. Він намагається себе переконати, що це все вигадки, але зрештою у голову закрадаються думки про людяність сторів — а там ще й з'являється партія консервативних гуманістів — і він потрапляє у вир сумнівів, що відбивається у його незвичній поведінці. Зарізавши стору, йому стає огидно їсти її м'ясо, а поводження з Машею перетікає у імпульсивні напади то люті, то голублення. Не буду спойлерити, що ж перемогло: кохання чи жорстокість.
У такій змодельованій ситуації перед читачем постає два, на мою думку, основних питання:
1) То що таке, зрештою, людина? Яким чином вона визначається?
2) Чи праві ми у своєму ставленні до тварин? Що нас від них відрізняє і чи маємо ми моральне право вважати їх нижчими від себе та легковажно їсти? Що лежить у витоках людської жорстокості?
Друге питання загострюється натуралістичними описами, від яких хочеться заплющувати очі і ніколи більше не вживати м'яса. Ви коли-небудь чули, як ріжуть свиню? Радійте, якщо ні, бо сцена із зарізанням стори, де вона кричить, видасться вам іще страшнішою. А ці "вушка"... Бррр. Зазвичай я розділяю художню вигадку і реальність, але тут це зробити було надзвичайно складно.
Одним словом, це роман, який мають прочитати усі.

І про оформлення. ВСЛ знову себе перевершує, бо у книжки нереально крутий геометричний дизайн. І мої улюблені чорні сторінки. Статті теж чудово подані. Якби десь складався топ-5 українського книжкового дизайну, то ця книжка неодмінно б туди увійшла. Мій внутрішній естет в екстазі.