201. Філіп К. Дік "Чи мріють андроїди про електричних овець?"

4.4/5

"Від тебе завжди вимагатимуть робити неправильну справу, де б ти не опинився, — проговорив старий. — Це головна умова життя — бути змушеним йти проти самого себе".

Починаючи читати цю книгу, я не знала про неї майже нічого. Окрім того, що автор — відомий фантаст, звісно) Тому за заданої теми стосунків штучного інтелекту й людини персонаж Ріка Декарда став для мене абсолютною несподіванкою.
Основна локація — планета Земля, яка повільно вмирає. Більша частина населення давно переселилася і отримала собі в допомогу андроїдів, які одначе мають схильність долати встановлені розробниками обмеження, усвідомлювати свою незалежність і тікати.
Рік Декард  полює на таких втікачів, за що отримує непогану винагороду. Але ця робота гнітить його, й однієї миті він починає задумуватися, чи може він їх вбивати.
Паралельно розвивається лінія Джона Ісидора, розумово відсталого, якого визнали непридатним для переселення і який займає нижче положення в суспільстві. Якраз у його покинуту багатоповерхівку поселяється андроїд-втікачка, з якою він намагається подружитися, навіть не підозрюючи про її справжню суть.
Найцікавішим у фантприпущенні, на мою думку, є надання великого значення емпатії та мерсеризм. Нормальною людиною є той, хто здатен відчувати емоції, а рівень цього перевіряється за допомогою ставлення до тварин, які знаходяться на межі вимирання. Кожен житель Землі тримає якусь тваринку, щоб не "отупіти". У Ріка теж була вівця, але вона захворіла й померла, тому він тримає електричну, поки не заробить грошей на справжню. Мешкає він разом із дружиною, яка не менш за нього поглинута апатією їхнього життя. Емоції можна виставляти на спеціальному пристрої, через що будення видається штучним, які б коди не вводив: злості чи радості.

"Так, вони отримають нашу радість, — перебив Рік, — але ми програємо. Ми обміняємо те, що відчуваємо, на те, що відчувають вони. Ми втратимо нашу радість".

Відповідно андроїдів можна виявити, вимірявши рівень їхнього співчуття. І назва книги "Чи мріють андроїди про електричних овець?" уже ставить критерій і питання того, чи можна їх вважати живими істотами. У кінці один із андроїдів вбиває козу Ріка, що дає і певну відповідь, кладучи його сумнівам край.
Роман однозначно сподобався. Герої і світ знаходяться на межі глибокої безвиході, з якої, наче метелик в павутині, намагаються слабко виборсатися. Фінальна сцена з електричною ропухою лише підсилює враження, кладе останній пазл до картинки.
Українською роман видав проект "Komubook". Переклад Тараса Бойка, до нього жодних питань не виникло. Обкладинка теж, як на мене, непогана. Всередині зверстано читабельно, витримано. Видання у всьому хороше, рекомендую.