191. Дара Корній "Зворотний бік світів" (Зворотний бік #4)

3.8/5

Перш за все, хочу подякувати Світланці, яка подарувала мені цю частину в обмін на враження. Що ж, ділюся. Прохання усім, хто не любить спойлерів, відійти від екрану.
З одного боку, я рада, що події знайшли свій фінал — хоча тут подейкують, що пані Дара обіцяє ще — тому принаймні цієї сюжетної арки. Та з іншого... Якось невиправдано швидко і пафосно це все закінчилося.
Добра половина книги — це навчання Остапа та подальші поневіряння Мальви.
І вкотре мої сподівання на глибше розкриття характеру Остапа руйнуються, а його було чимало. Хлопчик-сонечко, і все тут. Хоча можна сказати, що трохи змужнів, Дужу грозив, що той аж злякався. До речі, про Дужа. І що, так просто? Серйозно? І навіть жодних спроб з його боку задуматися над правильністю своїх дій? Ні, ну я так не граю. Лихий, бо лихий. Як і сірі. Їхнє подання не переконало мене і в попередніх частинах, і в цій. Чим авторку так не влаштовує вирощування дітей в пробірці і покращення генів? Гаразд, із тим, що позбавлятися від дітей з відхиленнями — це страшно, але ж сама концепція дітей з пробірки не несе в собі нічого поганого. Далі. Нема музики, літератури і картин. Ці сірі точно такі розумні ідеалісти, якими хочуть здаватися? У них є генні інженери, але немає жодного поняття про те, що творчість — це також спосіб контролю, а також стимулятор розвитку людини? Якщо вони прагнули створити ідеальних людей, то явно не були науковцями. І як вони взагалі дійшли до висновку про світ без почуттів? Сама по собі відмова від власного імені та родини не є чимось новим і страшним, це щось на кшталт аскетизму чи дотримання кодексу вчення/релігії: не можна мати дітей, треба відмовитися від усього, що може вплинути на об’єктивність суджень, і т.д. Але герої так реагують на це, коли зустрічають сірих братів, наче це повний маразм і огидність. Я не розумію, чому я маю реагувати так само. Тобто з одного боку, так, сірі — фанатики-тирани-маніпулятори, а з іншого, не достатньо розумні для ролі, яку виконують. Вони маніпулюють добре, але їхня концепція ідеального світу дещо непродумана...
Ух, розказала все, що я про них думаю.

Менше з тим, частина з філософствуваннями і навчанням Остапа була цікава, та і зустріч з Ягілкою додала атмосфери. Ніщо не віщувало про той треш, який стався в кінці. Останні кілька десятків сторінок я читала напівпритомною. Гаразд, якщо стрілу створили, то вона мала вразити Птаху. Але Стриб... Таке враження, що він вирішив вчинити самогубство, щоб тільки мати можливість виголосити драматичну промову. Про стрибок у часі я навіть казати нічого не хочу. Всі померли. Тому Мальва стане будувати альтернативне майбутнє. Капець.

В цілому, книжка непогана. Мені було дуже навіть цікаво, я сильно переживала за головних героїв, але сюжет явно розійшовся з моїми очікуваннями. То що далі? Сиквел чи продовження сюжетної арки?