166. Less Wrong "Гарри Поттер и Методы рационального мышления"

4/5

Виокремлюю цю чудову пародію окремою книгою, оскільки фанфіком доволі важко її назвати. Просто уявіть собі, що Гаррі Поттер виріс у нормальній люблячій родині його тітки Петунії та оксфордського професора. До одинадцяти років він прочитав чимало наукових книг, опанував чимало наук та — головне — навчився раціонально мислити.
І ось його забирають до Гоґвортсу, де з самого початку він починає задумуватися над природою магії і ставити різні експерименти. На моменті про те, чому чарівний гаманець може рахувати, але не може додавати, я зрозуміла, що обожнюю такого Гаррі Поттера, хоча в каноні ніколи не любила цього персонажа і дочитувала більше по інерції.

Как может быть, что фраза «мешочек со 115 галлеонами» работает, а «мешочек с 90 плюс 25 галлеонами» — нет? Что, эта вещь умеет считать, а складывать не умеет? Она понимает простые имена существительные, но игнорирует определения, означающие тот же самый предмет? Человек, сделавший этот кошель, скорее всего не знал японский, а я не говорю на иврите, так что кошель не использует знания своего создателя, равно как и мои, — Гарри беспомощно махнул рукой. — Правила использования вроде бы ясны, но как именно **они работают? Даже не хочу спрашивать, каким образом какой-то кошель распознаёт голос и естественную речь, учитывая, что лучшие разработчики искусственного интеллекта уже тридцать пять лет не могут научить этому свои суперкомпьютеры, несмотря на все старания. — Гарри сделал паузу, чтобы отдышаться. — Но всё-таки, как, ну как это работает?
— Магия, — пожала плечами профессор МакГонагалл.

 Утім, якщо на початку це просто смішно, то далі розгортається ціла інтрига. І хоча зрозуміло, хто винен, оскільки в основних моментах автор не відходить від канону, однак думки Гаррі весь час заважають задуматися над цим серйозно та плутають, і ти всю книгу сидиш із питанням: "Та що ж він, головний mastermind, задумав і як здійснив?"
Тут є одне велике руйнування канону — немає трійці Гаррі-Гермі-Рон. Однак з’являється нова — Гаррі-Гермі-Драко. І автор реально підкидає роздуми для мозку: а й справді, чому це Слизерин став факультетом злих особистостей?  Можливо, сам Салазар і мав якісь дискримінаційні погляді, але чому вони проіснували аж так довго і не піддалися сумніву? Люди, звісно, вперто слідують традиціям, але таке поклоніння має звичку згасати.
Одним словом, Драко тут чудово грає свою роль, і вона набагато краща, аніж просто поганця.
Less Wrong, автор, гарно вписує сюди всілякі методи раціонального мислення, дослідження та теорії, тим не менш не роблячи з Гаррі безпомильного генія. Він до кінця лишається одинадцятирічним хлопчиком, оскільки чіпляється за авторитет, який мав би давно піддати сумніву.
Загалом, тут іще багато цікавих моментів та роздумів про недолугість магічного світу. Та я не буду більше спойлерити. Та якщо будете читати цю книгу, обов’язково зазирніть і на сайт lesswrong.com та почитайте статті, які покладені в основу мислення персонажів.

P.S. Десь розділу з 20-ого автор починає виписувати інтригу, а до того йде більш гумористична складова. Тому якщо після 20-ого розділу стало нудно, далі не читайте: жартів більше не стане. Все ж, писалося це як фанфік.