136. Арно Шмідт "Левіафан, або найкращий з усіх світів" (збірка)



5/5
Книга, яку я придбала зовсім випадково і яка справила на мене таке ж сильне враження, як і свого часу Кафка. Переклала Неля Ваховська (видавництво «Книги – ХХІ»), за що їй велика хвала і дяка, адже вийшло напрочуд гарно, враховуючи стилістику тексту.
Арно Шмідт — досить незвичайний представник німецької (та й світової загалом) літератури. Якщо ви полюбляєте нові форми прози, закручені описи, антимілітаризм, атеїзм, точні й природничі науки, філософію та оповіді від першої особи, тоді вам точно сюди. Якщо ж ви мали неприємний досвід з авангардизмом, то краще почитайте Умберто Еко. Теж потребує мозкових зусиль, але виклад стандартніший.
До української збірки ввійшли чотири оповідання: «Левіафан, або найкращий з усіх світів», «Озерний пейзаж із Покахонтас», «Тіна, або про безсмертя» і «Ґьоте та один із його поціновувачів». Із яких я зацінила перше і третє, закохалася в описи другого і пошкірилася від сарказму четвертого. Власне, сарказм там повсюди — і це дуже класно. Рідко мені такі книги до рук потрапляють. А тепер про кожне оповідання окремо.

«Левіафан, або найкращий з усіх світів». Не дарма його поставили на початок збірки, оскільки це направду один із найвизначніших творів автора. Товарним потягом рятуються з зони військових дій  ліричний герой, яким, як і в кожному оповіданні, є сам Арно Шмідт, його кохана жінка, священик, старий поштовик, кілька гітлерюґендів, селяни. Оповідь починається 14.2.1945 у формі щоденника. Інтернет, до речі, видає на цю дату бомбардування Дрездена, про яке написав Курт Воннеґут у романі «Бойня номер п’ять». /*пишучи цей відгук, розумію, що треба бути уважнішою до таких деталей*/ Шмідт через усіх цих персонажів та свої роздуми відтворює картину останніх місяців війни. У неї вписується і світобачення автора: ви зможете відчути його зневагу до релігії,
«сліпа віра завжди вбирається у чорну уніформу» (ряси священиків та форма СС чорного кольору)
вчитатися в доведення конечності світу через псевдосферу, побачити, не бачивши, картини Піранезі
«римські руїни у ясному й миготливому вечірньому світлі. Стрункі деревця. Селянин у гостроверхому капелюсі, розмахуючи руками, веде віслюка з повними бурдюками. Прохолода і радість, золото надвечір’я, aurum potabile»
та задихнутися від breathtaking фіналу.
«Я обійму її закляклою рукою.
І пожбурю цей зошит: лети. Дрантя».
Must read, нотуйте.

«Озерний пейзаж із Покахонтас». Курортний роман на тлі спустошеної=розділеної Німеччини. Враження неоднозначні. Описи — шикарні. Інколи не розумієш, стібається автор над своєю Покахонтас чи то її так любить. / Читати у повній тиші, зосереджено; кайфувати.
Як це було зроблено в інших відгуках, відзначу також прийом  «-? -!». Чисто тобі переписка Гюго. Така штука поширюється і на решту оповідань. Мені ще знак=прийом дорівнює подобається. )  
"Мислити. Не вдовольнятися вірою: іти далі. Ще раз крізь кола знань, друзі! І вороги. Не викладайте: вивчайте й описуйте. Не майбуттюйте: будьте. І прагніть без амбіцій: ви були. Максимум, сповнені цікавості".
«Тіна, або про безсмертя». І тут я задумалася, чи не проклинає мене хтось на тому світі за те, що я веду читацький щоденник. ГГ потрапляє до такого собі Елізіуму, де мешкають померлі письменники. Хоча насправді вони не мертві, доки існує про них хоч одна згадка. А кому ж не набридне жити сотні років, коли навіть власне життя інколи видається марним?
- : А Ви ще ніколи не втомлювалися від власного єства?" Я похнюпив носа; кивнув; звісно, це не його справа, але таки: так. Десь двічі на день."
До чого тут Тіна і як вишукано помститися ворогу, читайте самі. No spoilers.

«Ґьоте та один із його поціновувачів». Одразу скажу, що німецької не знаю, тому в мене немає думки щодо Ґете/Ґьоте. Бажаючі знавці можуть почитати два різні погляди в Інтернеті. А я поки розкажу про те, як ГГ супроводжував по сучасному світу дух творця «Фауста». Отже, йому дали невелику суму 63 марки, щоб поводити, як виявляється, ласого до дівчат і марнославного класика вулицями німецького міста. Одразу бачимо, що ГГ зневажає Ґьоте і, розповідаючи йому про тодішнє життя, весь час вставляє саркастичні фрази, одним словом, попускає його, вкладаючись у допустиму норму. Наприкінці Ґьоте, перш ніж розтанути, бурмоче: «Im sorry for you». Присуд зроблено — і час звітів.
Моментик атеїстичної шпильки:
«молодий мрійник; слідом за обожнюваним поетом прошкує у нужник і мусить підвестися, щоб подати тому клапоть газети «За християнську культуру»
Трошки загальних речей:
«Не завжди похвалою є прославляння країни, мовляв, вона була колискою великих людей. Сюди належить бодай зауваження, що вона ж стала і їхньою могилою;»
І нещадність Шмідта:
«Якщо до мене дійде ще одна така чутка, з тим, хто її розпускає, я вчиню нещадно — ні, я не притягну до суду, це не в моїй манері. Я присвячу йому свою наступну книжку!: економічні і суспільні наслідки цього нехай будуть йому наукою на все подальше життя!»
Як правильно читати книгу. Оскільки приміток багато і вони в кінці, скористайтеся суперобкладинкою: закладіть нею сторінку, де знаходиться поточна примітка. Так буде дуже швидко і зручно. Для позначення місця, де читаєте самі твори, краще використовувати звичайну закладку.
Видавництву. -: Величезна подяка! І буду більш вдячна, якщо Шмідта перекладете ще, можливо, навіть роман ^^

Бонус. Деякі творіння Піранезі. 







Коментарі

Популярні публікації