321. Алекс Майклідіс "Мовчазна пацієнтка"

83. Кавабата Ясунарі "Країна снігу" 5/5

У книзі було одне оповідання і дві повісті. Починалося все з "Танцівниці з Ідзу". Гарно, але не зачепило. Однак вона підготувала мене до наступних двох творів... від яких я просто у захваті!

"Країна снігу". Знімаю капелюха перед Кавабата-саном: досі мене ніколи так не хвилювали описи природи. Маю сказати, що я страшенний сніголюб, і ці засніжені гори я бачу, як на картинці! =)

"На дротяній віконній сітці завжди сиділи метелики, та несподівано Сімамура помітив, що деякі з них уже мертві — вони падали на землю, як сухі листочки. Декотрі падали зі стін. Підбираючи мертвого метелика, Сімамура задумувався: навіщо його створено таким гарним?"

Виклад Кавабати нагадує чуттєву поезію. І образи настільки невимушені та настільки влучні, аж видається, що дивишся гарне старе кіно: слова перетворюються на повноцінне зображення. Та описи покликані не тільки пробудити уяву, але й змусити задуматися. Особливо вражає кінець — де героя поглинає Чумацький шлях. Отаке бам! — і все, яскраве світло, фінал.
Що ж до персонажів, то мене неабияк зацікавив Сімамура. Усі чоловіки в Кавабати естети =) Безсумнівно, він живе у задоволеннях, бо має чималий спадок. Однак душа його спрагла до краси. Можливо, слово "краса" не може уповні передати того, чого не вистачає Сімамурі. Це щось невловиме і напрочуд бажане. Тож він шукає, чим заповнити своє серце, кидаючись від одного до іншого, але так і залишається ні з чим. Здається, він очікує забагато від реальності, і тому уява — найкращий його помічник. Не дивно, що він скептично ставиться до Комако, називаючи її дії марними. Ґейша теж прагне заповнити пусту душу і  в результаті закохується у Сімамуру. А чоловікові її жаль, бо він знає, що його потяг швидкоплинний і йому ніколи не вдасться віддати дівчині серце. Проте Сімамура знаходить у "країні снігу" якусь власну принаду, його вабить природа разом із двома жінками, що зачаровують його.
Я справді насолоджувалася читанням цієї повісті.

Тисяча журавлів. Колись, років три тому, я вже мала нагоду ознайомитися із цим твором, адже він входить у шкільну програму. Чесно кажучи, я не пам’ятаю до пуття своїх тодішніх вражень, а тільки те, що мені здавалося, що в Інтернеті неповна версія, і я дуже хотіла знайти повний текст. Однак то була помилка. Просто Кавабата любить несподівано обривати свої твори. І тепер, коли я читала цю повість знову, мені перехоплювало подих. Тут уже на сцену вступає не природа, а чайне начиння. Їй-бо, це прекрасно!

"Дивлячись на шедевр кераміки, Кікудзі відчував, що пані Оота була довершеним витвором природи. А шедевр недосяжний для осуду".

І раз по раз Кавабата не забуває нагадати: правила — то другорядне, краса ж не має бути зневажена. І я ще раз хочу уточнити, що таке "краса". Це не просто гарний вигляд, це щось набагато більше — краса почуттів, краса самого життя.

Що ж до головного героя, то він видається мені звичайним чоловіком. У це "звичайний" я вкладаю таке значення: Кікудзі знає про свої слабкості, однак відчайдушно намагається їх не виказувати. Коли Курімото його провокує, "бачить наскрізь", йому стає соромно за свою неспроможність супротиву. Увесь час йому на горло наступає гордість. Вона душить його нагадуваннями про залежність, про неможливість жити вільно. І коли врешті-решт, зустрівши на своєму шляху трьох жінок, він звільняється від цього прокляття, відчуває, що здатен на все, то знову залишається самотнім. Я тільки можу уявити, як обірвалося його серце, коли він почув про самогубство Фуміко. Це непоправний біль великого розчарування.

//Ну де б я іще читала романтику, як не у творах японців.

Ах, я люблю Японію! Тільки японці здатні так передавати світ відчуттів і почуттів. Твори Кавабати Ясунарі дійсно вражаючі.

Величезна  подяка Іванові Дзюбу за переклад з японської! Переважно він один відкриває українцям літературу чарівної Японії.