Прочитане...

Переношу свої записи із іншого блогу, бо там стали пропадати деякі пости.
(Записи починаються із березня 2012, ще зі школи)

1. Іван Багряний "Сад Гетсиманський"


"Ось колишня жіноча гімназія... Руда. Ось чоловіча гімназія, тепер педінститут — рудий... Хтось у цьому місті напевно збожеволів, дістав бзика на кольоровому ґрунті. Але чи так? Чи це від божевілля? Ні, не від божевілля це. Від політики. Ця декорація, цей фарбованй фасад — від політики! Коли всередині зі здобутками революції не гаразд, коли ту революцію підмінено чим іншим, коли треба те "інше" злочинно ховати, тоді ретельно фарбиться фасад".

Класна книга, навіть більше, ніж "Тигролови", сподобалась. Всі емоції так гарно прописані, що я не могла відірватися: слідкувала за кожною думкою, за кожною дією Андрія. Захоплююсь силою його духу, вмінням вистояти проти тортур моральних і фізичних.
Твір лякає жорстокістю слідчих і наглядачів, тяжкими умовами в ув’язненні, безрозсудністю політики 30-х років в СРСР. Читаєш і думаєш: "Та не могло такого бути!" Проте, на жаль, це гірка правда, не прикрашена і не перебільшена, адже автор сам пройшов через те пекло...
Проте засмутили помилки в самому тексті. Не розумію, як коректор міг їх пропустити, це ж його робота. Тому трохи враження від книги зіпсувалось((

2. Василь Шкляр "Залишенець. Чорний Ворон"


"І тоді до нього, вже мертвого, підійшов вислозадий командир ескадрону Митрюха Ґєрасімов, підійшов із жалем великим, що не вдалося живцем захопити отамана, але спершу він здивувався, бо замість страшного бандита побачив хлопця років двадцяти п’яти з білявим волоссям і блакитними очима, які дивилися у квітневе небо і всміхалися першому, вже по-справжньому теплому сонцю. Митрюха Ґєрасімов не витримав, ударив мертвого чоботом, тоді вихопив у когось гвинтівку і кольбою став гамселити в усміхнене, нестерпно красиве лице".

Сильний момент!

Книга - просто супер!!! Не думала, що історичний твір може так затягнути =^B­
А які діалоги! Це ж бійки на словах!

3. Олесь Бердник "Вогнесміх"


"Головний закон — у душі. Там треба було формувати твердині краси, закону, любові".

Давно не читала такої чудової світлої книги, аж на душі потеплішало :-)­

4. Габріель Гарсіа Маркес "Сто років самотності" (програмний твір:-[­ )


Ну що сказати... Написано гарно, але до душі чомусь не припало, як би книгу і не розхвалювали. Взагалі, я її слухала (нормально читали), але моментами засипала, а на інтимних подробицях червоніла (одна справа, коли читаєш, інша - коли це вголос кажуть). "Вона повалила його на гамак, наче мішок з картоплею..." - просто вбило. І родина якась трохи аморальна. Звісно, не мені про це судити, але одружуватися зі своїми братами і сестрами, ходити до однієї й тої самої жінки... Розпуста якась. А в Ауреліано якісь підозрілі смаки щодо дівчат (підофіл-лоліконщик:-D­ ). Жартую, звісно =) І чому вона (книга) підлітків навчить? Вони, звичайно, по-своєму дорослі, але ж можуть і не так сприйняти. Добре, що більша половина з них повністю не читає, тому пропускає такі делікатні моменти)) Сподобався тільки образ Мелькіадеса (розумний чолов’яга) і частково полковник Ауреліано Буендіа (зі своїми тараканами в голові, але ж навіть писав вірші та був більш-менш нормальним зі всієї сімейки).




Коментарі

Популярні публікації