19. Любко Дереш "Голова Якова"
Ну що тут
сказати... Погоджусь із передмовою Іздрика, що книга досить незвичайна.
Не дивлячись на те, що стиль зовсім змінився і зміст став ще більш
таємничішим, мені сподобалось. Уся ця історія напрочуд дивна, але
написано так, наче це звичайна повсякденність, наче так і треба.
Мені дуже сподобався лаконізм Дереша. Самі розділи невеличкі, але останні речення дають відчуття, що в них прихований якийсь таємний зміст, і це не може не інтригувати. Немає зайвих описів, які втомлюють випадкового читача, немає якихось перепадів сюжету. Здається, що вся книга - одна кульмінація.
Щодо героїв. Певно, найбільше мені запам’яталась Майя. Така собі дівчина, яка намагалась знайти себе, але це їй ніяк не вдавалось. Мабуть, тому й приліпилась до Якова, у якого була схожа ситуація. Хоча ні, він, як мені здається, давно зрозумів себе і від цього ж і страждав.
Яків. Якову плювати на людей, на оточуючий його світ і своє життя. У мене склалося враження, що це людина, яка пуста всередині, яка відчула "кризу", чи що. Ця криза може виникнути в будь-кого, в будь-який момент життя, а може й взагалі не виникнути. Криза спустошенності. Коли не знаєш, чого хочеш, коли не знає, навіщо взагалі живеш, але помирати не збираєшся. Його переслідує примара Ірени. Навіть не знаю, ким вона дійсно була для нього. Можливо, совістю, можливо, єдиним коханням, а можливо, це одна з таємничих загадок Дереша, яку я не в змозі розгадати. Я просто пишу те, що відчуваю, тому не можу точно сказати, чи зрозуміла я авторську задумку.
Коли вже в кінці перед ним постає образ Ірени з відірваними руками й головами, коли з Якова починає хлистати кров, стає по-справжньому моторошно. Дереш каже про нескінченність, яка так лякає кожну людину. Страх перед невідомим - найбільший та найнепомітніший, тому що всі закривають на нього очі й вдають, ніби нічого не відбувається. Проте, певно, Яків переборює цей страх, тому що потім йому стає надзвичайно легко. Він дописав симфонію - і тепер вільний. Можна ні про що не турбуватися і мчатися у невідоме.
До речі, чому саме "Голова Якова"? Можливо, тому що в голові у нього бігали свої таргани, а можливо, й ні. Можливо, людині просто треба відірвати голову, а потім приліпити її назад, щоб вона відчула полегкість?
Мені дуже сподобався лаконізм Дереша. Самі розділи невеличкі, але останні речення дають відчуття, що в них прихований якийсь таємний зміст, і це не може не інтригувати. Немає зайвих описів, які втомлюють випадкового читача, немає якихось перепадів сюжету. Здається, що вся книга - одна кульмінація.
Щодо героїв. Певно, найбільше мені запам’яталась Майя. Така собі дівчина, яка намагалась знайти себе, але це їй ніяк не вдавалось. Мабуть, тому й приліпилась до Якова, у якого була схожа ситуація. Хоча ні, він, як мені здається, давно зрозумів себе і від цього ж і страждав.
Яків. Якову плювати на людей, на оточуючий його світ і своє життя. У мене склалося враження, що це людина, яка пуста всередині, яка відчула "кризу", чи що. Ця криза може виникнути в будь-кого, в будь-який момент життя, а може й взагалі не виникнути. Криза спустошенності. Коли не знаєш, чого хочеш, коли не знає, навіщо взагалі живеш, але помирати не збираєшся. Його переслідує примара Ірени. Навіть не знаю, ким вона дійсно була для нього. Можливо, совістю, можливо, єдиним коханням, а можливо, це одна з таємничих загадок Дереша, яку я не в змозі розгадати. Я просто пишу те, що відчуваю, тому не можу точно сказати, чи зрозуміла я авторську задумку.
Коли вже в кінці перед ним постає образ Ірени з відірваними руками й головами, коли з Якова починає хлистати кров, стає по-справжньому моторошно. Дереш каже про нескінченність, яка так лякає кожну людину. Страх перед невідомим - найбільший та найнепомітніший, тому що всі закривають на нього очі й вдають, ніби нічого не відбувається. Проте, певно, Яків переборює цей страх, тому що потім йому стає надзвичайно легко. Він дописав симфонію - і тепер вільний. Можна ні про що не турбуватися і мчатися у невідоме.
До речі, чому саме "Голова Якова"? Можливо, тому що в голові у нього бігали свої таргани, а можливо, й ні. Можливо, людині просто треба відірвати голову, а потім приліпити її назад, щоб вона відчула полегкість?
Не беруся трактувати цю книгу, тому що я не така вже й інтелектуалка, у мене немає багатого життєвого досвіду, але точно знаю, що вона прийшлась мені до душі та знайшла відгук у моїй голові. |
Коментарі
Дописати коментар