263. Питання людяності (альманах)

4/5

Перший альманах "Зоряної фортеці"! Ура-ура!

Хто не знає, "Зоряна фортеця" — це українське фантастичне об'єднання, яке щороку проводить по кілька конкурсів фантастичного оповідання і мінатюри. Мені дуже соромно, що я пропустила цього... уже торішній мініатюрник, тому принаймні напишу відгук. Тим паче половина авторів є у друзях на Фейсбуці і кількох з них навіть знаю в обличчя. 

Всього в альманах входить 10 оповідань. Є і фентезі, і наукова-фантастика. Відкриває його оповідання Наталії Матолінець "Тричі Арі". Історія про двох братів, які відкривають для себе світ магії, хоча їх просять жити нормальним життям. І, як виявляється, за цим стоїть родинна таємниця. Як завжди у Наталі, історія легка і весела. До слова, в авторки скоро виходить роман "Гессі" у видавництві "Віват", не пропустіть!

"Вілла" Любов Базь поневолює жінок, неначе відьом, у підвалах домівок. Хлопцям, які годують одну з них, відкривається правда про справжню суть "відьми". І відкритий фінал — мініатюра більше не дозволить. Вийшов цікавий сюжет у ймовірному (після?)воєнному майбутньому. Авторка уже має виданий роман "Vivat, Academia!"

"Немертва" Дениса Драгоманова дуже нагадала мені про початок манґи "Обіцяна Небувалія" (Yakusoku no Neverland; якщо в когось є бажання перекладати українською, то віддам чисті скани 1-го розділу). Головна героїня намагається втекти з ферми для вирощування зомбацької їжі у вигляді дітей. Що розумніші вони, то кращі. Почитала б у ширшому форматі з розкритішим персонажем Сьомого.

"Чаклунське дитя" Олександри Усманової піднімає важливе питання дітей-сиріт, але сама історія пройшла повз мене.

"Демони" Максима Гаха — химерне оповідання, але я не зрозуміла його суті, якщо чесно.

"Карл, або Історія мрії трьох безробітних невдах" Василя Духновського бере початок на космічному кораблі з рештками людства, де кілька осіб вирішують відділитися і створити свій шатл (з повіями і блек-джеком) із чаєм замість кави. Окремо плюсик за чай )  Оповідання претендує на гумористичний жанр, але...

"Продавач усмішок" Рода Велича — оповідання, яке розгортається в Японії (охохо). Розповідає про звичайного ґайджіна-саларімена, який  втрачає хист продавати свою усмішку та "іноземність" і через це справи його йдуть в нікуди. Новомодні андроїди продають товар куди краще від нього. І от він хоче познайомитися з дівчиною, виходить на контакт, вони домовляються зустрітися... а вона виявляється "ідентично натуральному". Сюжет з надто людиноподібними андроїдами вже давно не оригінальний, у тій же Японії пік цього тренду прошумів деякий час після Клампівських "Чобітів". Але проблема досі актуальна. Тільки недавно я бачила масштабну рекламу купити собі робота в магазин, який буде заманювати покупців і створювати вау-ефект. Тому так, плюсик за актуальність.

"Мова Вавілону" Світлани Тараторіної, мабуть, одне з найзакрученіших оповідань у цьому альманасі. Спершу я довго не могла в'їхати, але в кінці картинка склалася. Для мене це найкраще оповідання зі збірки.

І закриває альманах "Велика метушня" Аліни Лібри. Такий собі розслабончик про експерименти над мишами.

Іще раз вітаю "Зоряну Фортецю" з альманахом. Склеєчка трошки жорсткувата, а от обкладинка непогана.