262. Джонатан Страуд "Бартімеус. Амулет Самарканда" (Бартімеус #1)

4.5/5

А в перекладі повирізали матюки!
...так мені сказали після презентації на Форумі.

Отже. Лондон. Магія. Юний кмітливий хлопець. "Гаррі Поттер?" — спитаєте ви. Пфф. Якщо й проводити асоціації, то це радше нагадує "Темного дворецького", бо Натаніель прикликав могутнього джина Бартімеуса і разом вони намагаються розплутати політичну інтригу та помститися одному поганцю.
Початок трилогії прекрасний. Про мене, то я люблю неоднозначних головних героїв. До сраки боротьбу зі всесвітнім злом. У нас тут цікавіше. Натаніель, учень-чародій, хоче помститися могутньому чаклуну Лавлайсу, який превселюдно принизив його, і викрадає в нього дуже потужний амулет. От тільки він ще не знає, що цей амулет був здобутий за допомогою вбивства і мав стати частиною великої інтриги. Натаніель — хлопець зарозумілий і дещо самовпевнений, хоч і обдарований. Він насмілюється погрожувати Бартімеусу, який планував прикінчити шмаркача, який його прикликав, але змушений тимчасово піддатися на його умови. Джин повсякчас супроводжує їхні пригоди саркастичними коментарями і не дає засумувати. Та й взагалі, він там більше головний персонаж, аніж Натаніель )

"Свобода — це примара.  За неї завжди треба платити".

Атмосфера книжки темна, дуже схожа на Пуллманівську. Якщо говорити про світ, то з поттеріаною подібностей ви не знайдете (окрім ілюстрації на українській обкладинці). Це ніби дещо перекручена а ля вікторіанська Англія, тільки тут маги належать до вищого стану. Мені видалося досить кумедним, як Натаніель називав Бартімеуса "демоном" і, здавалося, наче ось-ось почне окропляти його святою водою. При тому, що він чаклун. Лол.
Шанувальникам оригінальних Сьоби та Сіеля сподобається. Гарантую!