247-248. Керстін Ґір "Рубінова книга", "Сапфірова книга"

4/5

Продовжуючи тему романтичного жанру. Я дивилася колись екранізацію цієї книжки і пам'ятаю, що вона мені не надто сподобалася. Тому до українського видання я поставилася досить скептично, але всі так радили, що я просто здалася.
"Таймлесс" — це серія про дівчину Ґвендолін, у крові якої є ген переміщення у часі. Древня організація Вартових хоче зібрати кров усіх обраних, щоб відкрилася певна таємниця, яка вирішить ну просто всі людські проблеми. Граф Сен-Жермен, засновник ордену та головний ідеолог, — не такий вже й добрий дядечко, як із самого початку натякає на це авторка. Ґвен як новоприбула і вихована поза "системою" може поглянути на ситуацію збоку та надати об'єктивну оцінку. Вона остання з кола — Рубін — і з нею пов'язане похмуре пророцтво (о, я сумувала за цим трендом на пророцтва, зараз одні повстання).
Але не забуваймо, що це перш за все підлітковий цикл. Ґідеон, який стає партнером Ґвен у її мандрівках в часі, — вродливий, розумний, дещо самовпевнений і з мінливим настроєм... одним словом, справжній персонаж типової шьоджьо-манґи* . В якого героїня одразу закохується. І він — у неї. Єдине, що мене в цьому всьому тішить, що Ґвен принаймні не навішує на це ярлик "кохання на все життя" і розуміє (початкові) причини своєї реакції. Власне, любовна лінія цілком адекватна, якщо не брати до уваги кількох рожевих розмусолювань у другій частині.

Сюжет простий, з інтригою, оповідь ведеться динамічно, читати далі, безперечно, хочеться. Історія ненав'язлива, підходить замість зомбоящика на суботній вечір. Чи я задоволена нею? Так. Чи чекаю я на фінал? Ще б пак.
Про українське видання. Досить непогане оформлення всередині, створює атмосферу. Обкладинка, як на мій мінімалістичний смак, запістрява, але приваблива. По перекладу страшного зла не помітила, окрім моїх улюблених японців у другій книзі. Я ще можу зрозуміти Тахуро Яшамото, але Гарукі Муракамі — це повна хрінь. Хто б туди літеру "г" не вписав, але таке враження, що ця людина ніколи не чула про Муракамі, на секундочку, найвідомішого принаймні в Європі сучасного японського письменника. Шановні перекладачі, коре о ямете кудасай.

.

* Якщо так задуматися, то сюжет, де двієчниця закохується в "аля принца" і виявляється чимось особливою, теж досить типовий. Дака... матте! "Піхотинка" — це хоча б смішно. Тут варто ще згадати "Itazura na kiss". Хоча ні. Ґвен все-таки адекватніша. Просто... лінива?