понеділок, 17 квітня 2017 р.

229. Ерін Морґенштерн "Нічний цирк"

4.5/5
— Усі ми — рибки в акваріумі, люба, — підсумовує Тсукіко, і мундштук гойдається між її устами. — Рибки, за якими дуже уважно стежать.

За "Нічний цирк" я і хотіла, і не хотіла братися. З опису та обкладинки очевидно (о, це прошпилене серце!), що це романтична історія. Але жанр фентезі та мітка янґ-едалт мене переконали.
Перш за все варто сказати, що це майстерно побудована книга. Немає зайвих деталей, кожен елемент працює на сюжет, а розділи, які перемикаються туди-сюди, підігрівають інтригу.
У центрі подій — молоді маги Селія та Марко, які стали фігурами у змаганнях могутніх чаклунів. Вирішальна боротьба, до якої вони все життя готувалися, відбувається у цирку — найдивовижнішому проекті від самого його задумки. Варто сказати, що його описи справді яскраві. Мені якось жодного разу не довелося побувати у справжньому цирку, але в книжковому варіанті Ерін Морґенштерн досить навіть сподобалося. Захотілося, як сновидам, одягти чорного плаща та пов'язати на горло червоного шалика.
Головні герої не надто зі мною перегукнулися. А от другорядні — там було над чим попереживати. Бейлі та двійнята Крихітка і Прибамбас, сестри Берджеш та містер Ітан, зрештою, годинникар Фрідрік Тіссен, який поклав початок руху сновид. Усі вони однаково цікаві, зі своїми маленькими історіями, які вплітаються в основну лінію.
Звісно, десь полишалися деякі незакриті, як на мене, питання, інколи я чудувалася, до чого ж взагалі веде автор, але чим книжка підкупає, то це атмосферою магічного видива. Це щось ближче навіть до магічного реалізму, аніж до фентезі. Знадобилося мені і цьогорічне прочитання п'єси Шекспіра "Буря" — до французького оточення величний класик додав особливого шарму.
Переклад мене цілком задовольнив, окрім Тсукіко, яка мала б бути Цукіко. А також мені здалося, що на кількох сторінках при верстці неправильно розбили діалоги, перенісши продовження репліки персонажа на новий абзац. Але це дрібненькі хиби, на які можна заплющити очі. Обкладинка гарна (якби не те серце: ну не на мій смак такий концепт), і є робота зі шрифтом. На полиці виглядає чудово.


— Ви не хочете знати моє ім'я? — питає малий.— Імена геть не такі важливі, як люди схильні про них думати, — каже чоловік у сірому костюмі. — Це лише ярлик, навішаний на тебе з метою ідентифікації [...]

— Люди легковірні в таких речах, — зауважує Марко. Цю фразу його вчитель виголошував чимало разів, одночасно застерігаючи й наставляючи хлопця. — Їм легше зачислити щось до категорії зла, аніж спробувати зрозуміти.


Немає коментарів:

Дописати коментар