неділя, 8 січня 2017 р.

215. Ігор Сілівра "Край" (Цепелін до Києва #2)

4.3/5
Продовження роману "Цепелін до Києва", але вже трохи з іншими персонажами, хоча деякі знайомці і лишилися. Взагалі, про те, що відбувається в книзі, дуже вдало розповідає анотація, тому я так і скину, щоб не писати зайвого:
Після подій, описаних у книзі "Цепелін до Києва", минуло 10 років. У домівках засяяли електричні вогні, на вулицях з’явилися електромобілі, проте в небі так само панують велети-цепеліни. Світ змінився, безліч порталів веде в неосвоєні землі, де виростають нові й нові колонії.
Хто саме контролює історію — досі таємниця. Дослідники знаходять заселені планети, але людство на них знищила невідома катастрофа. Побоюючись, що їх чекає така сама доля, герої мусять дізнатися, чому вимерли альтернативи Землі та хто й навіщо втручається в історію світів.

Перш за все, хочеться сказати, що друга частина набагато краща за першу:
1) Поліпшилася структура. Якщо в "Цепеліні" було спершу важкувато зібрати окремі історії в одну, то тут видно, що тема одна, книга цілісна;
2) Побільшало наукової фантастики на сторінку. Я, напевне, неправильний читач, бо в цих книгах мені найбільше подобається опис наукових припущень і винаходів, аніж власне співпереживання персонажам;
3) Не було Юлі. XD
Розгорну, певне, зразу детальніше третій пункт, бо без героїнь все-таки не обійшлося, благо, вони поводили себе досить адекватно, окрім тих моментів, коли хотіли вийти заміж чи бігали за чоловічими персонажами. Найбільше прихильності заслужила Настя, найбільше неприхильності — Зоряна. Аня, як не дивно, була на своєму місці. Ну то таке. Вічна тема про жінок у творах чоловіків-фантастів (та й деяких жінок, не будемо тикати пальцями). Треба запропонувати дискусію на наступну ЛіТерру =)
Один із головних героїв цієї книги, Мишко, працює над покращенням роботи порталів у інші світи, над знаходженням залежностей відповідно до введених параметрів. Наразі відкрито такі стабільні світи, як Земля-2 (світ із електрикою) та Край, пустий світ з належними для життя умовами, який заселили і розбудували там інфраструктуру. Мишку вдається натрапити й на інші версії Землі, та людство на них вимерло. Він дізнається страшну правду про причину цього, яка ледь його не вбиває. Закон Мура спростовується:
"Але є крива, яка дуже подібна на певному проміжку на гіперболічний ріст. Це так звана логістична, S-подібна крива. Різниця в тому, що після періоду бурхливого росту технологічний розвиток виходить на своєрідну "поличку". Далі цивілізація може стояти на цій "поличці" як завгодно довго, аж поки не гине від внутрішньої нестабільності чи від зовнішніх факторів". 
Тож таке загравання з історією людства — лише спроба запобігти неминучому. Досить цікаво, як зрештою буде вирішена (або не вирішена) ця проблема. Зрештою, як на мене, це питання дуже актуальне: чи сягнемо ми якогось абсолютно небаченого прориву, а чи будемо приречені топтатися на місці та занапастити планету?
Є і цікавий момент саме з переселенцями. Багато з них виїхало просто на заробітки, але врешті-решт вирішили лишитися, бо це було вигідно, з усілякими пільгами від компанії. На прикладі поселення Івана і Джона можна побачити, що сформувалася окрема спільнота, яка прагне діяти ефективно. Хоча не факт, що це не виявиться поодиноким випадком. До речі, саме це поселення зображено на обкладинці.
Сама книга читалася мені легко, хоча, підозрюю, не всім вона зайде. Якщо перша книга була детективна, то ця радше дослідницька. Варто також зазначити, що на початку оповіді є частина про "у попередній серії", що дуже допоміжно, коли між публікаціями двох частин минає деякий час.
А взагалі, класно, що на українському книжковому ринку фантастики серед містики і фентезі, дитячої фантастики та іншого нерозпізнаного хтозна-чого починає з'являтися цілеспрямована наукова фантастика. Залюбки прочитаю і третю книгу.

Немає коментарів:

Дописати коментар