213. Charlie Jane Anders "All the birds in the sky"

4/5

Роман, який лишив по собі неоднозначні враження. За атмосферою навіть більше магічний реалізм, аніж фентезі, + наукова фантастика.
Патриція і Лоуренс — аутсайдери, але не прості. Патриція — відьма, а Лоуренс — технічний геній. Доля зводить їх разом у школі і пропонує міцну дружбу. Але пророцтво, принесене професійним асасином, твердить, що вони розпалять війну між технологіями і природою, яка знищить цілий світ.
Роман розбитий на кілька частин: спершу розповідається окремо про дитинство Патриції і Лоуренса, потім про знайомство у середній школі і зрештою зустріч у дорослому житті після довгої розлуки. Стиль можна охарактеризувати лише як химерний.
Цікаво, як зображається ставлення героїв до своїх захоплень і до своїх батьків, як вони геть по-різному сприймають світ, як переживають аутсайдерство. У багатьох підліткових книгах можна зустріти опис знущань чи ігнорування у школі, але цьому чомусь хочеться вірити — досвід лишається з героями на все життя. Технологічна складова у цьому контексті, як на мене, вийшла відмінною, хоча захоплення Лоуренса винаходами не менш химерні, аніж спроби Патриції заговорити з птахами.
Чесно кажучи, важко сказати щось конкретне про цю книгу, бо вона незвичайна. Не добра, не погана, а незвичайна. Весь заміс із кінцем світу теж незвичайний — чи то реалістичний, чи то абсурдний, а може, і те, і інше. Якщо ви шукаєте щось ну геть химерне із гарними цитатами — то це воно. Єднайтеся.
P.S. Обкладинка перфектна.

"How about you, miss Delfine? Do you think the occasional witch burning helps to weld society together?
Patricia lost a breath. Then she found it again and looked up, regarding Theodolphus with a steadiness  that couldn't help admiring. Her thin lips pushed out.
"Well," Patricia said. "A society that has to burn witches to hold itself togethe is a society that has already failed, and just doesn't know it yet."

"Remember when we were kids?" He handed her a hot mug. "And we used to wonder how grown-ups got to be such assholes?"
"Yeah."
"Now we know."

Everybody else had gone inside. They were ringing the second bell. "I guess if you're a Satanist, you believe that God is the bad guy, and He rewrote history to make himself look good."
"But if it's true," Patricia said, "then you're just worshiping guy who needs to get a better PR team."


Laurence felt so uncomfortable in this conversation, not just his skin was crawling—his bones, his ligaments, his blood vessels were crawling, too. He felt pinned to his stiff wooden chair. At last he understood what all those old horror stories meant when they talked about an eldritch dread, creeping into your very soul. That was how Laurence felt, listening to his mother attempt to talk to him about girls.