вівторок, 3 січня 2017 р.

211-212. Брендон Сандерсон "Обреченное королевство", "Слова сияния" (Архів штормсвітла #1-2)

5.5/5
Частина 1
Ще один Мартін на мою голову! Прекрасна серія, я і не думала, що епічна фентезюха зможе колись мене настільки зачепити. Книга починається у повільному темпі (і набагато цікавіше, ніж "Темна вежа" Кінга, якщо ви розумієте, про що я), перемикаючись із одного персонажа на іншого та відкриваючи потроху світ. Десь половину книгу — а це досить чимало — ти взагалі не можеш зв'язати докупи події, які відбуваються, але потім починає приходити усвідомлення. Ти починаєш із нервовим тремтінням чекати, коли нарешті головні герої зустрінуться і порозуміються, коли вони осягнуть свою роль.
Єдине, що мені не подобається в епіці взагалі — то це концепт якогось напророченого великого лиха і обраних, котрі з ним будуть боротися. Але тут досить злагоджено цей момент, чимало уваги приділяється світоустрою та недосконалості суспільства, навіть гендерним ролям — що особливо від письменника-чоловіка не може не тішити.
Об'єднано кілька моїх улюблених сюжетних тем: вченого-митця, зокрема жінки, (Джаснах, Шаллан), медицини в історично-фентезійних світах та виживання у рабстві (Каладін — весь час хочу назвати його Аладін). Далінар хоч уже впізнаваний типаж і до цього переліку не припадає, але також дуже приваблює.
О, і про Четвертий міст. З одного боку, там опиняється чимало аж надто корисних для Каладіна людей, але з іншого, це може бути пояснено двома причинами. Перша: фатум, який допомагає Каладіну. Друга: перегукується в мене із "Садом Гетсиманським" Багряного, де у в'язниці опинялася різноманітна інтелігенція, тобто момент несправедливості, недосконалості державного і судового апарату алеті.
Структура твору прекрасна. Серйозно. Компонування напрочуд вдале, весь час підігріває інтерес до описаних подій, розділи обриваються саме там, де треба. Одначе книгу навряд чи оцінять шанувальники романів до 300 сторінок. Що ж до мене, то я обожнюю товстенькі книжечки. І навіть по кілька в серії. Але знову ж — чекати наступних частин... Я через "Вітри зими" в істериці. Хоча Сандерсон більш продуктивний, я бачу. Лише за 18 місяців написати цілий опус — це вам не жарти. Я так розумію, у нього просто є чіткий план і хороша команда редакторів, а ще величезна фантазія. Одним словом, дякую, я ледь змусила себе відірватися від книги о четвертій ранку і заснути. Це щонайякісніша наркота.


"У глибині душі ми хочемо вірити — і віримо — у велике призначення і доброчесність. Ось чому наша брехня, особливо собі, така прекрасна".

"Мені здається, що релігія бере природні події і приписує їм надприродні причини. Я, навпаки, беру надприродні події і шукаю їхні природні причини. Можливо, це і є точна розмежувальна лінія між релігією і наукою. Протилежні сторони карти".

— Що ти додав у вогнище? — спитав Каладін. — Щоби він давав такий дим?
— Нічого. Найзвичайнісіньке вогнище.
— Але я бачив...
— Те, що ти бачив, належить тобі. А оповідь не живе, поки не виникає у чийсь свідомості.
— Тоді що вона означає?
— Вона означає все, що ти хочеш, — усміхнувся Гойд. — Мета оповідача — не навчити тебе думати, а поставити перед тобою питання, над якими варто посушити голову. Але надто часто ми забуваємо про це.

— За будь-якою війною стоять гроші, — продовжував О-нак. — Релігія — лише вибачення. Або, можливо, виправдання.
— А є різниця? — спитав ардент, вочевидь, ображений тоном О-нака.
— Звісно, — сказав О-нак. — Вибачення — те, що ви говорите після події, тоді як виправдання — до.

"Невігластво навряд чи є чимось особливим, міс Давар. Що довше я живу, то більше усвідомлюю, що воно — природний стан людського розуму. Занадто багато людей борються з усіх сил, захищаючи цю святиню і очікуючи, що вас вразять їхні зусилля".

Частина 2
Продовжую говорити про цю шикарну серію. Нарешті всі (чи майже всі) герої збираються разом. Найцікавішу роль у цьому всьому відіграють спрени: вони нагадують мені про одну із філософських течій, де ідея і матеріальне втілення були окремими поняттями, але тісно пов'язувалися одне з одним. Саме тому вони не можуть цілком померти. Зізнаюся, я очікувала, що Каладін щось втне — і Сіл "помре", але потім повернеться, коли той зрозуміє справжнє значення честі.
У романтичній лінії планується любовний трикутник (що було б логічно припустити ще з попередньої частини, бо не так вже й багато основних персонажів). Адолін починає потроху лякати, тривожні хвильки зсуву характеру по ньому вже пробіглися. А стосунки Каладіна і Шаллан — прекрасні в будь-якому випадку, навіть якщо не перетечуть у романтичні. Найшла коса на камінь )
Сандерсон продовжує показувати нам свій світ — і ти не можеш не захоплюватися різноманіттям культур, а особливо тварин і рослин. Стільки всього — ціле джерело натхнення на фанарт-художників.
А крім того — вдосталь гумору. Посміятися було з чого. Найбільше запам'ятався момент, коли король Тараванґіан прокинувся у своєму геніальному стані і задумав вирішити всі проблеми, наказавши всім людям з інтелектом, нижчим від середнього, вчинити самогубство. І, звісно ж, сюди можна включити розмови Каладіна та Шаллан, а також монологи Блазня.
Надзвичайно рада, що Джаснах жива. Обожнюю цього персонажа. Тим часом таємниче братство, яке її ледь не вбило, надзвичайно інтригує. Яка їхня ціль у цій масштабній епопеї?
Ніби й 1200 сторінок — а все мало. Стільки всіляких загадок, що навіть не знаєш, яка цікавіша. З нетерпінням чекатиму третю книгу.



"Не дозволяй своїм припущенням про культуру обмежити твою здатність сприймати особистість, інакше нічого не вийде".

— Поїмо? — спитав він.
— Така твоя відповідь на всі суперечності? — спитала Ешонай, обриваючи пісню.
— Важко сперечатися з напханим ротом, — відповів Тьюд.

"Я не буркотливий, — огризнувся Тефт. — У мене просто низький поріг чутливості до дурості".

"Мені подобається навідувати людей у в'язниці. Я можу сказати їм усе, що забажаю, і вони нічого не можуть із цим вдіяти".

"Яке місце жінки в сучасному світі? — прочитала Шаллан у книзі Джасни Голін. — Я обурена таким питанням, хоча їм часто задаються мої сучасники. Схоже, притаманна цьому дослідженню упередженість залишається невидимою для більшості з них. Вони вважають себе прибічниками прогресу, тому що бажають кинути виклик багатьом упередженням минулого.
Вони не звертають уваги на важливіше припущення: спочатку потрібно обов'язково визначити і встановити "місце" жінки. Половина населення мусить бути якимсь чином зведена до певної ролі після однієї-єдиної розмови. Байдуже, наскільки широка ця роль, згідно з природою вона стане лише малою частиною того безмежного різноманіття, яке називають жіночістю.
Я кажу, що немає загальної жіночої ролі, але є роль для кожної жінки, і кожна жінка мусить обрати її сама для себе. Для когось це буде роль вченого, для когось — роль дружини. Для деяких — і те, і інше. Для деяких — нічого із перерахованого".

"Сила жінки має полягати не в її ролі, незалежно від того, що вона обере, а у можливості обрати цю роль. Мене дивує те, що навіть доводиться пояснювати свою точку зору, оскільки мені здається, що вона є першопричиною нашого діалогу".

"Якось Джасна визначила дурня як людину, яка ігнорувала інформацію, тому що та не збігалася з бажаними результатами".

Фанарт: http://rosavachitdiary.blogspot.com/2017/01/blog-post.html

Немає коментарів:

Дописати коментар