203. Артур Закордонець "Відунський сокіл"

4.4/5

Нарешті дісталася до "Відунського сокола". Роман отримав спеціальну відзнаку «Українське сучасне фентезі» Коронації слова-2015, а тому дуже цікавив. 
Світобудова розвивається майже за класичною схемою. Оповідь починається із невеликого поселення далеко-далеко від інших людей, в якому мешкають мисливці. У них немає війни і немає ковальства, про мечі тут навіть і не чули. Якщо трапляється щось надзвичайне, полікувати когось треба, то кличуть відунів, які мешкають окремо, в печерах. Щойно в дитині пробуджується дар, вони забирають її до себе.
Гран живе з матір'ю, і її односельці не дуже поважають. Він мріє стати видатним мисливцем, щоб її більше ніхто не смів ображати. Та він незвичайний хлопчик — і це, як не приховуй, помічає один із відунів і примусом забирає до своєї спільноти.
Здавалося б, далі піде за штампами: навчання, висока місія і т.д. Але ні. Дар хлопця, звісно, дуже сильний, він легко знаходить мову з тваринами, але Грану не до вподоби замкнуте життя в печерах. Він забирає з собою матір і тікає настільки далеко, наскільки можливо — у суспільство, яке живе завоюваннями і битвами.

Art by MD-Art

Звідси і починається основний і дуже цікавий конфлікт твору: протистояння мудрості-магії і разом з тим застою "непосвячених" та прогресу інструментарію і розвитку війни. Поживши кілька років як учень коваля та поховавши свою матір, Гран змушений тікати з обжитого місця й повертатися разом із другом-воїном до рідних місць. А туди вже насунув загін завойовників, які зацікавилися ще непідвладними їм землями. Йому доводиться навчити мисливців користуватися серйозною зброєю та змінити усталений лад. Гран діє з юнацькою імпульсивністю та необачністю, не зважаючи на застереження відунів, які зрештою мусять зрушити з місць і податися у світи, туди, де немає заліза, поруч з яким їхній дар слабне. 
На такому інтригуючому питанні — то хто ж зрештою мав рацію: Гран чи відуни? — і закінчується перша частина. Поки невідомо, до чого призведе бажання парубка поділитися своїми знаннями: до захищенішого життя чи ж до більшого лиха. Це має розкрити друга книга — "Таємниці багряних велетнів".
Що ж до вражень від книги, то мені безперечно сподобалося. Хоча початок ніби й не обіцяє чогось оригінального, але далі події розвиваються динамічно, сюжет захоплює. Персонажі ростуть і, як на мене, логічно змінюються. Є міркування про цінність життя: сцена із витягуванням сил із мишки та переживань щодо цього Грана справді зачепила.
Книга видана у видавництві "Твердиня", тому щодо якогось дизайну чи реклами я краще промовчу. Купувала я електронку на УАПі, от тепер і не знаю, чи є сенс шукати другу частину у паперовому варіанті, чи почекати піврочку, поки вона з'явиться там. Можливо, якщо буде автограф-сесія на наступному Книжковому арсеналі, то візьму паперову; обкладинка "...багряних велетнів", до слова, набагато... ем... фентезійніша.