понеділок, 26 вересня 2016 р.

194. "Книжка заборон і таємниць" (антологія)

4/5

"Teens only" — зазначено на обкладинці. І справді, більшість оповідань спрямовано на підлітків, тож деякі в мої за 20 було читати трохи не те (хоча кого я обманюю, Лемоні Снікета он читаю, і норм).
Антологію представляють автори чотирьох країн: України, Польщі, Білорусі та Росії. Трохи менше половини я знала, із них половину навіть читала, решта ж — цілком нові імена.
Довго по збірці проходитися не буду, я вже виписала рецу для "Світу Фентезі" з деталями, зупинюся на тому, що мені суб’єктивно сподобалося найбільше або що сподобалося моментами.
Цілком і повністю мені сподобалися:
а) Сергій Булига "Школьняк": легеньке, гумористичне і безпретензійне оповідання з натяком на підрив школи;
б) Павел Майка "Ніч сліпих Володарів": своєрідний ретелінг Пітера Пена, аж засумувалося за дитинством;
в) Юрій Нікітінський "Вовка, який осідлав бомбу": про дружбу двох хлопчиків, яку перервала війна;
г) Володимир Арєнєв "Те, що в його крові": про біологію, інопланетянські технології та те, якщо торкнутися тритона голими руками, він отримає опіки.

— Хріново адаптуюся, — втрутився-таки Сірий. — Знаєте, мені б, типу, ще якихось заходів вжити. Механізми саморегуляції — це крутяк, але краще б не розраховувати лише на них.
— Ось і я так подумав. Але взагалі-то ця думка про механізми мені ось про що нагадала. Як наше тіло позбувається зайвих речовин?
— Вибачте, але я наче книжками ще не того...

Також хочеться сказати про:
а) Дара Корній "Мій брат Максим": як старша сестра чудово розумію проблему спингоризів: ніби й нестерпні малі, але водночас і милі;
"Просто коли поважаєш чужі права власності, то і на твої ніхто не зазіхає. Навіть восьмирічний шпінгалет те допетрав".
б) Антон Фарб, Ніна Цюрупа (які ж прикольні все-таки прізвища) "Невидимі світу тролі": ніби й нічого такого особливого, але ідея троляк, які чіпляються і шепочуть на вушко, як вчинити гидоту, цікава (і, повторюся, прізвища авторів прикольні);
в) Лукаш Орбітовський "Автострада": після нього чомусь хочеться піти і перечитати "Воно".

Із мінусів:
- Забагато приміток аля Капітан Очевидність. Дратують.
- Депресивна обкладинка. Щодо таємниць не знаю, а от дівчинці явно заборонили сидіти в компі і смартфоні.
- Не підписано і ніде не зазначено, з якої країни конкретний автор (ні, ну про Лукаша Орбітовського я здогадалася...)
- Прізвище Анатолія Пітика на другій сторінці у вихідних даних написано через е.

В цілому: ґуд джоб! Тест-контроль пройдено, купувати можна без ризику, якщо раптом когось зацікавило.

Немає коментарів:

Дописати коментар