субота, 20 серпня 2016 р.

"Всесвіт" №3-4 (2016)

Іще один номер "Всесвіту" прочитано. Дуже добре наповнення.
Надзвичайно сподобалися вірші Марина Сореску, румунського поета. Вони невеличкі, але розповідають цілу історію і дають можливість порефлексувати. Ось кілька:

Портрет художника

Дорогу
Я взув у свої черевики.
Деревам, аж до крони,
Натягнув штани.
Вітрові на плечі
Накинув свитину.
А першій хмарці,
Яку зустрів на своєму шляху,
Насунув на очі
Свого старого капелюха.
А потім відійшов
У смерть,
Щоби подивитися на себе.

Автопортрет
Удався мені на славу.
Подібність була вражаюча.
І хоч я забув поставити підпис,
Люди викарбували
Ім’я
На моєму надгробку.

Шлях

Задумавшись,
Заклавши руки за спину,
Йду колією —
Можливо,
Найпрямісіньким шляхом у світі.

За мною на величезній швидкості
Женеться поїзд,
Який анічогісінько не чув про мене.

Цей поїзд — за свідка мені старий Зенон —
Ніколи не наздожене  мене.
Бо я завжди буду попереду
Суб’єктів, які не можуть мислити.

І навіть якщо він брутально
Розчавить мене,
Завжди знайдеться людина,
Яка, задумавшись,
Заклавши руки за спину,
Йтиме перед ним.

Точнісінько як я нині
Йду попереду чорного монстра,
Що летить на шаленій швидкості
І який не наздожене мене
Ніколи.

У прозовій секції маємо Світлану Алексієвич із уривком із "Дивного оленя вічного полювання". Оповідь від особи чоловіка, зраненого війною, та жінки, яка з ним жила, але зрозуміла лише після смерті. Важкуватий стиль, сподобалось, але не зворушило.
Інша справа Ерік-Еммануель Шмітт. "Концерт пам’яті ангела" — це перше, що я в нього читаю, але я вже закохана в цього автора. Сама по собі історія проста, але чіпляє з перших речень. Кріс та Аксель — талановиті скрипалі, дві протилежності, як Каїн та Авель. Аксель грає всією душею, чутливо, а Кріс — головою, він амбіціозний і заздрить Акселю. На змаганнях Аксель потрапляє в смертельно небезпечну ситуацію, де кожна секунда важлива, але Кріс вирішує спершу захопити приз і тільки потім йому допомогти. Зрозумівши, що цей час хлопець встиг померти, він лякається і тікає. Минають роки. Аксель вижив, його тіло було спотворене, як і душа. Він хоче помститися Крісу, який теж змінився, але у кращий бік — вони міняються ролями. Що з цього виходить? А це вже краще читайте самі.
Від мене величезне дякую журналу за Шмітта.
Далі маємо низку оповідань. Сподобалася "Белетристика" Еліс Манро, хоча від фіналу я очікувала чогось більшого. Посміхнуло "Моє побачення з неандерталкою" Девіда Геліфа.
Цікаві політичні сюжети в Олега Бондаренка, особливо захопило "Під прапором": чоловіка прибиває величезним прапором і він намагається з-під нього виповзти, але це ніяк йому не вдається.
І на закінчення номера — два оповідання Хорхе Луї Борхеса зі збірки "Повідомлення Броуді".

Із задоволенням прочитала інтерв’ю з Іваном Рябчієм — люблю слухати/читати про роботу перекладачів. Матеріал про Рюрика теж зацікавив. Побільше б таких статей про історію!

Попереду в мене спеціальний бразильський номер. Буду розширювати географію читання)

Немає коментарів:

Дописати коментар